Молитва на нитці (поетичний цикл)

З щирою вдячністю Ані, що подарувала мені колись свою – мою першу – вервечку,
а також Сергію Івановичу, о. Івану, Ірусі, Галі, сестрам із Яремчі та Львова,
й усім, хто зрозумів…

Молитва на нитці

1.
дерев’яні коралики
наче піщинки в годиннику
ніби краплі в клепсиді
відміряють час
життя
з кожною молитвою
стаю на мить
ближчою до вічності

2.
…А ще є нитяна вервечка –
жменя вузликів напам’ять.
«Не забудь мене!»
«Не забудь Мене!»
Молитва –
то взаємне нагадування.
3.
Не ревнуй мене нині,
Коханий!
Прошу не ревнуй, бо
сьогодні
я йду до
Мами.
4.
Четвертий десяток, п’ятий, шостий…
Чекаю…
Чекаю не дива з неба.
Чекаю на автобус.
Стою на зупинці.
Стою на чатах
Молитви.
Вчуся чекати Царства…
Чотки поміж пальців ковзають…
… Четвертий десяток, шостий, чотирнадцятий…
Та де ж той автобус?!
…Маранафа! Гряди, Господи Ісусе!

5.
А я сьогодні забула вервецю вдома.
Лап до кишені – порожньо.
Що ж,
усі стовпи та дерева, що ростуть обіч дороги,
і стукіт підборів об асфальт,
і кожен подих – вдих-видих-вдих,
кожен удар серця
будуть мені за чотки:
«Господи Ісусе Христе, Сину Божий…»
Всесвіт рухається в ритмі Твого імені.

6.
Пане, Володарю, Господи,
Спасителю,
Царю, Помазаний, Обіцяний, Жданий,
Слово, Таїно, Премудросте,
Боже,
Прости, захисти, зціли, полюби
Мене,
єдину
грішну!

7.
Поспішаю до тиші.
Саме тут ми призначили зустріч.
Пам’ятаєш?
Забуваю усі слова.
Тільки Твоє ім’я бринить,
завмерши
між вустами та серцем.

8.
Милувати – прощати засудженого до страти.
Милувати – голубити, ніжити, пестити, пригортати.
…помилуй мене, Господи!

9.
Шукаю Тебе…
Чи слів?
Висловити себе
чи
почути Твій голос?
Викидаю зайве,
дістаю чотки –
чітка межа
між
пустослів’ям і Словом.
10.
Молитися!
Молитися!!!
Ніби повітря, потребую Тебе.
Задуха.
Сірий туман оповив, наче павутина,
дух мій.
Безсонячно.
Лячно.
Темно.
Де я? Де ми?
Всесвіт вмер, є лише пелена суєти…
Та все ж є Ти.

11.
дар довіри
межа інтимності
таємниця
осердя серця
простягаєш мені
приймаю
ніби скарб
трепетно
ніби цілунок
ніжно
ніби зброю
міцно
тримаю
Твоє Ім’я
у молитві

12.
слова
нанизані
наче разок
намиста
росяного
на серце
квітку

13.
Загубила. Забула. Зрадила.
Зруйнувала. Згасила. Зранила.
Тебе. Себе. Світ.
Тепер безсило
благаю про
Світло, Слово, Сіль…
14.
П’ять тисяч слів – словниковий запас пересічної людини.
А українська лексика в сукупності словоформ тягне на мільйон.
Та мені для молитви достатньо двох:
ГОСПОДИ + ПОМИЛУЙ

15.
Все сказано:
прохання, перепрошення, подяка, похвала…
Слова застигли візерунком на вікні.
…Морозяного ранку дихаю на шибку,
щоб крізь квітку інею побачити сніжне місто…
Слова застигли, залишилось Слово.
Слово, що створило світ.
Слово, що тримає творіння.
Слово, що визволило в’язнів.
Слово, що гряде до грішних.
Бавлюся словами
та
перед Словом благоговійно
схиляюся.
Забуваю оману слів –
трепетно,
пошепки
повторюю Твоє Ім’я.
16.
Ім’я Старозавітнього Одкровення
вимовляв Первосвященик
раз на рік
у таємниці Святині.
Та «…Слово стало тілом…»
Ім’я Нового Одкровення
хочу шептати-співати-кричати
щомить
поміж праці та сну буднів.

Молитва на нитці (поетичний цикл)Поэзия

Молитва на нитці (поетичний цикл)
Поэзия