Відгук на повість Й. Колфера "Список бажань"

Данте і К запрошують

Йоун Колфер Список Бажань. /пер. з англ.. Н. Брискіна, ілюстр. К. Штанко. – Вінниця: Теза. 2007. – 284 с.

Екскурсія до Потойбіччя! В кращих традиціях Данте і К!
Посучаснішав Той Світ за минулі століття, ой посучаснішав… Святий Петро мріє про хороший комп’ютер, бо втомився робити рахунок добрих-лихих справ за бухгалтерськими книгами, але путні програмісти до раю чомусь не потрапляють. (Правда бугахгалтерські книги – данина традиції, насправді ж усе написано на аурі й видно неозброєним оком.) А той, кого українці не люблять згадувати проти ночі, забацав супер-потужну кіноіндустрію з Голлівудських кадрів, але мало-хто радий побути на місці секретарки його пекельності.
Та на екскурсію рушає тільки читач, героям же повісті нині не до культурної програми: в них вирішується вічна участь душі.
Сучасний ірландський письменник, відомий українському читачеві за серією про пригоди Артеміса Фаула, виступає в дещо несподіваному для нього тематичному амплуа.
Головні герої твору – двоє «неблагополучних підлітків», що дійшли до першої «серйозної справи». Пограбування не вдалося – «старий пердун», якого вони хотіли почистити встиг викликати поліцію. Від арешту їх рятує така собі щаслива випадковість – тікаючи від поліції, вони ховаються у котельній, де якраз стається вибух газу. Це ніяка не кара Божа, просто через недбалість комунальних служб ремонт котельної відкладають уже кілька місяців поспіль.
Отож, загинуло двоє малолітніх бандитів. Один з них одразу з приємністю рушає до воріт адових, натомість у його партнерки неабиякі неприємності – її душа перебуває у стані жахливої невизначеності: кількість добрих і лихих справ збігається.
З одного боку – це добре: дається шанс (а на небі на неї чекає найдорожча людина – мама…), з іншого – з такою покутою, яку їй призначають, усі церковні буклети про чистилище просто відпочивають. Дівчині доведеться повернутися на землю (без тіла, але з деякими потужними можливостями) і виконати чотири заповітні мрії однієї людини. Що може бути простіше? Але «та людина» – пренеприємніший вредний буркотливий дідуган («старий пердун»), якого вони так і не пограбували того злощасного вечора.
Попри осучаснений до межі гри з традицією та допустимого неблюзнірства антураж і динамічну авантюрну сюжетну лінію – хворий дідок і привидка автостопом по Ірландії, а за ними агенти пекельних спецслужб – перед читачем класична притча. Притча про вибір між добром і злом, покуту, розплату, прощення і відродження душі. І мораль також у найкращих богословсько-літературних традиціях англійської літератури (одразу згадуються К.С. Люїс, Ч. Вільямс): кожна душа сама робить свій вибір, у рай не можна затягнути загиблу душу, бо пекло їй миліше, а той, хто щиро прагне радості та світла, обов’язково відшукає дорогу до Небес.
Адже чому наші тринадцяти-п’ятнадцятирічні герої докотилися до грабунку квартир? Бо їх вигнали, не вислухали, не зрозуміли в світі дорослих. І все ж вони в свої надцять повноцінно відчувають лінію добра-зла й таки роблять свій остаточний життєвий вибір. Одна душа рада відшукати своє місце в ієрархії зла – мучити слабшого попри те, що зазнавати тортур і примх від сильнішого. Інша, тягнучись до найсвітлішого, що тільки й було в похмурому дитинстві (усмішка мами й травневі пахощі жасмину) знаходить несподівані сили для прощення й милосердя – і воскресає. Саме прощення (а простити доводиться справжнього ворога – вітчима, що довів до смерті маму й вигнав малу на вулицю), допомагає героїні ожити – робить її душу недоступною для петельників, відкриває їй Небо. І живлюча сила цього прощення залишається на землі назавжди спалахом добра у душі колишнього ворога.
Не менш насичена вічним (і виховним) смислом лінія старого буркотуна – колись він був веселим і життєрадісним хлопчиною, але одного разу через непевність у собі не забив контрольний гол у шкільних змаганнях, іншого разу – не наважився поцілувати кохану дівчину, ще якось – зацідити по пиці однокласнику-нахабі, і з кожним компромісом із совістю частинка його душі вмирала, натомість виростав сірий зануда. Тільки перед смертю старий наважується знову стати собою – забити той давній гол, поцілувати вже посивілу кохану, закінчити суперечку з товаришем.
Отака ось класична християнська притча написана підлітковим сленгом (в блискучому перекладі Наталії Брискіної). Знов екскурсія до Потойбіччя, Данте і К запрошують.
******
Книжка доволі провокативна – дуже вже авангардно Колфер підходить до класичних християнських сюжетів. Спочатку його творча гра видається ледь не блюзнірством, але в кінці твору все стає на свої місця – акценти розставлено правильно. Твір з одного боку складний – і алюзійною грою, і персонажами, і побудовою сюжету, і мовою. З іншого – читається на одному подиху.
Є російський переклад (він вийшов дещо раніше за український), але його краще й не читати, щоб не зіпсувати враження від тексту – він скорочений і кострубатий. Наталка Брискіна перекладач молодий, але редагувала її сама Євгенія Горева, а це «знак якості». Крім того, як зізналася мені сама Наталя – вона, коли прочитала книжку в оригіналі, просто закохалася у текст і не могла навіть допустити думки, що доведеться поступитися ним іншому перекладачеві. Те, з якою любов’ю до твору зроблено переклад, видно, коли читаєш «Список бажань». Оформлено книжку теж гарно – малюнки Катерини Штанко.
*****
Книжка є у більшості українських книгарень. Для послуги «Книга поштою» - див. сторінку в-ва http://thesis.in.ua

Відгук на повість Й. Колфера "Список бажань"Публицистика

Відгук на повість Й. Колфера "Список бажань"
Публицистика