Про повість Е.М. Люнд "Викрадач ангелів"

Про ангелів, давні таємниці, корупцію, футбол, іспити та марципани

Якщо хтось думає, що темні оборудки кримінальних олігархічних структур, недбалі корумповані чиновники, передвиборчі маніпуляції, розкрадання пам’яток старовини з подальшим вивезенням їх за кордон є винятково українськими проблемами, глибоко помиляється. Такі проблеми, на жаль, є і в інших країнах.
Якщо хтось думає, що усі ці справи не можуть бути предметом оповіді у книжці для дітей – також помиляється. Був би талант у письменника, тоді він будь-як тему осилить.
І все ж «Викрадач ангелів» не підлітковий детектив про боротьбу чесних і проникливих шерлоківхолмсів шкільного віку з темними підступами дорослого світу. Це історія про дружбу хлопчика й ангела…
Здається, тема для норвезької літератури ненова: вже ніби є «У дзеркалі, у загадці» Юстейна Гордера – зворушлива повість про дружбу хворої на лейкемію дівчинки та її ангела-охоронителя…
Але у творі Еви-Марії Люнд ангел – не хранитель, а легковажний випускник Небесної школи ангелів, що за день до іспитів, якраз на звання Охоронителя, бавлячись під час грози (ні, щоб старанно готуватись до іспиту!), звалився з неба, та ще й пера по дорозі погубив. І якраз йому допомагатимуть юні герої повісті – й пера позбирати, й іспит отой здати… А вже всі разом вони рятуватимуть місто та його прекрасний старовинний храм із неповторними статуями ангелів від недобрих зазіхань.
«Викрадач ангелів» - достатньо несподіване поєднання містично-казкової повісті у дусі Марії Гріпе чи Елізабет Гоудж, де діють не чари, але несподіване проникнення у буденне людське життя світу Вічного, з класичним детективом; крім того, у пригоди введено виразну історичну та культурологічну лінії – адже вся інтрига крутиться навколо того, хто перший відшукає в міському архіві один давній документ. І трохи гумору до всіх тих складних справ – дуже вже любить ангелик Фелікс марципани, чим інколи схожий на Карлсона.
Аж не віриться що це літературний дебют…
І все ж помітно, що то твір не початківця, бо надто виразно прослідковується рука майстра – відомої норвезької перекладачки й мистецтвознавця Еви-Марії Люнд.
Вона народилася 1951 року в Осло, у змішаній родині – її мама була француженкою з Ельзасу, тато з Норвегії. Тому не дивно, що частину року дівчинка жила в одній країні, а частину – в іншій. Це значно вплинуло на її подальшу долю. Адже саме там, у краю замків і маленьких містечок, старовинних церков і лицарських легенд Ельзасу минуло її дитинство, там у дівчинки з’явилося зацікавлення, що згодом переросло в любов, до архітектури, музики, фольклору.
З дитинства для неї рідними були обидві мови батьків і загалом вивчення мов давалося легко. Тож після закінчення школи дівчина вступила на гуманітарний факультет університету в Осло, де поглиблено вивчала французьку, англійську й італійську мови, а також мистецтвознавство. Потім самостійно оволоділа ще й німецькою, фламандською, шведськоюу та данською.
По закінченні університету Ева-Марія Люнд понад два десятиліття працювала у театрі Норвезької Опери в Осло – спершу асистентом режисера, продюсером, потім перекладачем. У її доробку десятки перекладів оперних лібрето, зокрема й «Перстень Нібелунгів» Р. Вагнера, цю оперу вона перекладала двічі – й норвезькою, й французькою мовою. Саме в театрі зустріла Ева-Марія своє кохання, танцівника балету Норвезької Опери, у них народилося дві донечки. Минав час, досвід роботи в театрі спонукав до наукового та творчого пошуку. Пані Люнд вивчала й досліджувала історію музики, театру, норвезького мистецтва.
Врешті 1997 року вийшла друком її перша книжка «”Лебедине озеро” - перетворення в балет» – історія становлення відомого музичного твору на сцені. Потім, 2000 р., у співавторстві, побачила світ наступна монографія «Ходімо разом до Віґеланна», присвячена творчості відомого норвезького скульптора. Разом із тим Люнд постійно працювала в царині перекладу – не лише фахового, але й художнього, досягла заслуженого успіху та визнання на батьківщині й закордоном .
****
Та ось, зовсім несподівано для себе самої, Ева-Марія Люнд написала дитячу книжку. Книжка дуже хотіла, щоб її написали – герої ніби самі злетілися до пані Люнд і змусили сісти за працю. Спершу зринули в пам’яті милі кожному серцю спогади про шкільні канікули, а в неї ж вони минули серед загадкових старовинних замків Ельзасу; зовсім недалеко від будинку, де мешкала родина, були руїни давнього монастиря… Потім у голові зринув образ веселого кирпатого ангела, жартівника й палкого шанувальника марципанів. Несподівана назва міста – Вовчі Гори – дуже важливого героя твору (адже воно не просто місце, але активний співучасник пригод), також прийшла випадково під час відпустки. Навіть ім’я для лихого персонажа раптом пристало до неї й закрутилось у голові. Світ вигадки вабив до співпраці – увімкнулась і запрацювала фантазія. Сторінка за сторінкою, рядок за рядком… і закручена інтрига нарешті знайшла своє вирішення.
Повість «Викрадач ангелів» побачила світ 2005 року й одразу здобула собі чимало прихильників. Про Еву-Марію Люнд заговорили, як про талановиту письменницю.
Це був насправді вдалий дебют у дитячій літературі й авторка здобула цілком заслужений успіх. Її твір і справді особливий у світі сучасної дитячої літератури: заплутаний, сповнений містичних таємниць сюжет захоплює з першої сторінки, яскраві добре виписані персонажі викликають симпатію читача…
Але хіба може бути іншою гарна дитяча книжка?
Дивує, як «немодно» написана ця повість.
Особливістю «Викрадача ангелів» є те, що в цій повісті зовсім немає протиставлення дитячого й дорослого світів, як ми звикли бачити в багатьох сучасних книжках для підлітків. Натомість виразно показано вічні родинні цінності – затишок дому, взаємна любов і довіра у сім’ї. Більш того – життєва необхідність пам’ятати своє коріння, родовід і родові передання, протистояти усім спробам сучасної цивілізації перетворити людину на безбатченка. «Викрадач ангелів» - патріотична повість, хоча писати на цю тему нині, в час глобалізації та плюралізму культур ніби й непрестижно. Але вона несе в собі істину тієї патріотичної настанови, яка буде важливою не лише для норвезьких читачів, але для кожної молодої людини у будь-якій країні: потрібно любити своє місто чи село, берегти й шанувати його історію, передати нащадкам, не знищивши й загубивши, ті скарби, що ти сам дістав від своїх пращурів. «Викрадач ангелів» - навіть політично-виховна повість, бо розказує про те, що з корумпованими чиновниками слід боротися, а передвиборчим маніпуляціям протистояти, бути свідомим не байдужим громадянином, навіть коли те нелегко.
«Викрадач ангелів» - повість із виразною мораллю, ненав’язливою, але наскрізною. Письменниця вірна своїй етичній позиції й не здає її ні на йоту – добро є добро, зло є зло, їх не можна змішувати. Адже сірий світ мряки й туману нічим не ліпший за чорноту, навіть ще небезпечніший за неї, бо чорну пітьму кожен бачить, як зло, лякається й тікає від неї до світла, а от у сірому тумані, що може накрити твій світ, не видно навіть власної долоні, не видно куди тікати. А якщо зрадити добро, світло, честь, любов і вірність – сірий туман накриє не лише твоє місто і твій дім, але й твої розум та серце. Боротьба тяжка, але перемога буде. І від саме твого зусилля, зусилля «маленької людини», залежить доля твоєї батьківщини й цілого всесвіту. А в найтяжчу мить самотності, де геть не далеко й до відчаю – опустити руки та й годі – несподівано прийде допомога, бо насправді ти ніколи не сам, не залишений. Отакі давні добрі моральні цінності старих лицарських казок і християнських легенд нагадують читачам герої «Викрадача ангелів».
*****
З письменницькою славою до Еви-Марії Люнд прийшли й причепливі журналісти, яким завжди кортить знати всі таємниці письменницького столу: «Коли пані почала писати? А що любить читати? А хто з авторів вплинув на ваш стиль?» Ось що відповіла на ці каверзи сама письменниця: «Так, я писала й у шкільні роки, мене навіть нагороджували книжками, коли я надсилала на радіо у передачу «Дитячий час» свої роздуми та враження. Бувало я одержувала навіть по книжці кожного тижня за активність. Це були найкращі премії у моєму житті. Цікаво це все підсумовувати тепер, коли минуло стільки років. Але моя головна робота і далі – переклади, як художньої, так і фахової літератури. Ні, не читала ні «Коду да Вінчі», ні «Гаррі Поттера», я просто заборонила собі їх читати, аж доки всі задумані власні повісті не будуть написані. Мій улюблений письменник? Та їх багато… Постійні кумири Генріх Ібсен і Шекспір. Я дуже люблю театр й оперу. Мене приваблює Михаїл Булгаков романом «Майстер і Маргарита». У вільний час читаю детективи, вони мені ніколи не набридають. Особливо люблю Дороті Сеєрс. Ще серед улюблених ірландський письменник Нел Вільямс – його твори перекаладала норвезькою...» Коли ж її запитують про власну літературну працю, вона загадково всміхається: «Поки що «Викрадач ангелів» - це найдовша книжка, яку я написала. Працюючи над нею збирала матеріал про старі замки, кафедральні собори, лицарські гробниці, крім того, читала детективи й вивчала ангелологію. Рицар Вовк – це ім’я з мене просто випурхнуло. Я здригнулася, коли одного дня, на вакаціях улітку, відвідуючи місцевість мого дитинства, припаркувавшись біля винарні, побачила напис великими літерами Вольсберг, Вовчі Гори. Асмодеус, чорний ангел, теж з’явився несподівано сам по собі. Я не знала нікого з таким іменем, доки не написала книжки. А потім у якійсь старій церкві випадково побачила статую демона, під нею був напис Асмодеус. …Але спершу це ім’я випірнуло у мені, а потім я, ніби одержала підтвердження. Торік, улітку, закінчивши книжку, я знову поїхала туди, щоб переконатися, чи правда… Коли писала про природу довкола Вовчих Гір, то згадувала Ельзас мого дитинства. Саме там дуже схожі пейзажі до тих, де відбуваються події повісті. Я виростала серед старих церков і замків, статуй ангелів і лицарських поховань. Вольсберг поєднуює у собі риси країни мого дитинства та країни мрій».
А ще письменниця трохи засмучена, що не знає жодної слов’янської мови. Адже перший переклад її першої дитячої книжки вийшов друком саме в Україні і їй, як професійному перекладачеві, неймовірно цікаво, як зуміла собі дати раду з її твором українська колега, Галина Кирпа. Цікаво, як сприймуть повість читачі іншої країни…(Слід зазначити, що переклад блискучий, попри «промовисті назви» та інші «пастки на перекладача»).
В Україні теж чимало замків, оповитих таємницями, і стародавніх церков, і добрих ангелів-охоронців, зокрема покровителем Києва є сам Архистратиг Михаїл, і лихих злодіїв. …Отже історія про іспитові пригоди ангела та про друзів, що наважилися протистати злим силам і недобрим людям, задля порятунку міста та храму, може сподіватись на вірних друзів-читачів.

P.S. Цей нарис – моя передмова
Книжка виходила не легко – майже на півроку затримала тираж друкарня. Врешті, в серпні 2007 р. видання прийшло до українського читача. Вже було кілька рецензій в українській пресі.
Оформлювала українське видання молода художниця Катерина Міщук. Письменниця була в захваті від українських малюнків, обкладинки й показала їх своєму видавцеві. Тепер наступний тираж книжки у Норвегії вийде з українськими ілюстраціями.
Зараз письменниця працює над продовженням повісті (за її задумом то має бути трилогія.)
Книжка є у більшості українських книгарень. Для гуртовиків і послуги «Книга поштою» див. сайт в-ва http://www.universe.com.ua/index.php

Про повість Е.М. Люнд "Викрадач ангелів"Публицистика

Про повість Е.М. Люнд "Викрадач ангелів"
Публицистика