Дарунок Різдвяного Ангела (казкова повість)

Цю історію я вигадала багато років тому. Перший її варіант було написано, коли я мала тільки 15 років. То був великий твір - майже цілий зошит я тоді списала. Але він безслідно загубився...
Цього року всі свята я просиділа вдома - з закутаним горлом і сто однією чашкою чаю. Мені здавалося, що Різдво Христове прийшло до всіх людей окрім мене. Було сумно та гірко. Чоловік сказав мені: "Що ти таке говориш! Не може такого бути, щоб Різдво когось обминуло тільки тому, що він не може піти до церкви!"
То ж я сіла писати цю різдвяну казку...
******************

Дарунок Різдвяного Ангела або Мандрівка у Свят-вечір

Розділ 1.

А сніг усе падає й падає. Рожево-бузковий. Густий, лапатий. Пухнастий.
«Пухнастий, як… Як той коц, що подарувала бабуся? Як вовна на кожушку в ягнятка? Пухнастий, як ангельські крила!»
Сніг падає вже з годину. Справжній різдвяний сніг. Світ за вікном поволі стає схожим на казку. А ще зранку небо було голубим, ясним, сонячним – усе довкола майже весніло, і тільки сіро-бура трава та голі безлисті дерева сумно шелестіли на вітрі: «Ще спить весна, ще спить весна…» А завтра місто прокинеться в білій льолі. Й веселі зграйки колядників заспівають йому: «Ой радуйся, земле, Син Божий народився!»
Запалала свят-вечірня зоря, вони з сестрою її навипередки, як завше, визирали. Сіли до святої вечері. А коли всі пішли на Службу Божу, зорі вже сховалися за хмарами й почав сипатися сніг. Одна сніжинка, дві, п’ять. Ціла жменя. Чарівною птахою пронеслася хурделиця-віхола. Й ось уже з годину з неба падає сніг. Справжній різдвяний сніг.
Вже з годину Даринка сидить на підвіконні й дивиться, як падає сніг. Усі пішли до церкви. Окрім неї, звісно. Вона ж бо застуджена. У церкві зараз людно. Всі – дорослі й діти – моляться й чекають. Увесь світ – дерева, хмари, зорі – завмер і чекає, доки прозвучить оте заповітне «Христос народився!» і задзвенить радісно колядка «Небо і земля нині торжествують!»
І тільки сніг не чекає, а сиплеться, летить, кружляє, пухким килимом лягає на місто.
Даринка має лежати. Але не лежиться. Всі – мама, тато, сестричка – пішли до церкви вітати Різдво Божого Сина. А в неї ніби й немає Різдва. Бо вона застуджена. Тому й завтра вона до церкви теж не піде. І до хрещених у гості не поїде. І колядувати не буде – а вони в недільній школі більше місяця готували вертеп. І вона мала б грати ангела, Різдвяного Ангела, що благовістить різдвяну радість усім добрим людям. Як вони там баз неї дадуть собі раду? Чи встигла Маринка вивчити її репліки, а хто візьме тепер Маринчині слова?
Це ж треба було так невчасно захворіти! Хай вже, півлиха, що на довгожданих канікулах – можна якось перетерпіти. Але напередодні Різдва!
Даринці аж запекло у грудях від гіркоти й образи. Мало того, що мусиш лежати, пити лікувальний трав’яний чай з кислим лимоном, полоскати горло, крапати носа, ковтати мікстуру й пігулки… (а це вже не абияка прикрість!), то ще й свято проходить повз тебе. Чому Бог забрав у неї Різдво? Чи вона найбільш грішна в світі? Чи не старалася бути доброю і слухняною під час посту в Пилипівку? Та ж її сестра, Олька-Бараболька, – ото справжня мала вередуха! І їй нічого (навіть різки святий Миколай не приніс), і на Різдво здорова та шкодлива, як завжди. Правда добре, що мала не хворіє – з нею стільки клопоту: те не хочу, це не буду, гірчичників боюся, мазь смердить, а головне, «всі годіть мені, всі жалуйте»… Ось вона, Даринка, дуже слухняно всі ліки п’є, сумлінно всі компреси зносить. Але… Ех…
Всі пішли до церкви. Так самотньо лежати, коли не спиться. Хоч би почитати якусь книжку цікаву чи фільм улюблений увімкнути – не так нудно час біг би, то й цього не можна, бо голова починає боліти. Отака вона капость, ота застуда. Тому Даринка закутавшись у плед сидить на широкому підвіконні й дивиться, як за вікном падає сніг. Ото завтра буде забави – і з гірки кататися, й у сніжки гратись, і бабу снігову ліпити! Ех… Усі зимові радості обминуть її з цією застудою!
А сніг усе падає й падає. Густий, лапатий. Пухнастий. Ніби крила Різдвяного Ангела. Ліхтарі лагідним світлом розгонять темряву й фарбують засніжене подвір’я в ясні квіткові кольори. Тихо. Казково. Різдвяно. «У такі хвилини так віриться в дива! Усе довкола ніби дихає казкою! – думає Даринка. Так хочеться, щоб це диво сталося саме з тобою! Але дівчинка тільки скрушно зітхає. – Та зі мною ніякого дива не станеться… Я ж просто невдаха. Навіть на Різдво, таке довгождане, й то застудилася. Для всіх на світі є Боже свято, а для мене тільки – сто чашок чаю з лимоном і колючий-кусючий шарф довкола шиї».

Розділ 2.

Даринка ще раз зітхнула, зістрибнула з підвіконня, щоб рушити на кухню по сто першу лікувальну чашку чаю, поклала плед на крісло… аж раптом побачила, як з неба скотилася зоря. «Дивина! – прошепотіла дівчинка. – І як таке може бути? Небо ж захмарене, сніг іде… Звідки ж зірка? Може, то святковий феєрверк?» А зоря поволі котилася – ні, хутко летіла! – просто до її вікна! Хвилинка-друга – й ось на її підвіконні стоїть маленький ангелик – з білими крилами в золотій сорочечці, майже такий, як їй торік подарувала на Різдво хрещена, тільки живий. Даринка завмерла від зачудування: невже до неї прийшло вимріяне диво? Аж ангелик зістрибнув, як кілька хвилин тому вона, з підвіконня на підлогу і став рости, доки не став трохи вищим за неї.
– Христос рождається, Дарочко! – врочисто мовив ангел. – Я прилинув до тебе з небес цього Святого Вечора, щоб потішити, бо ти дуже засмучена. Я дуже поспішав нагадати тобі, що Боже Дитя принесло спасіння усім людям. Нині й небо, й земля торжествують! Для всіх сяє радість Різдва!
Даринка зачудовано дивилася на ангела й не йняла віри – невже цей золотий посланець Божий прилетів саме до неї? Вона забула навіть відповісти звичне: «Славімо Його!»
А осяйний гість вів далі:
– І щоб ти ніколи не втрачала віри в Господню любов, маю для тебе різдвяний подарунок – я виконаю одне твоє різдвяне бажання, – Даринка вже хотіла вигукнути: «Одужати?!», проте перебивати ангела було б геть не чемно. – Але буде краще, коли своє бажання ти загадаєш трохи згодом, бо зараз ми вирушимо у невеличку мандрівку. Я знаю, як сумно й самотньо тобі сидіти вдома, коли всі твої рідні у храмі. Тож летімо у святвечірню подорож! – Ангел невідь-звідки дістав білого пухнастого плаща, накинув його на дівчинку. – Це бо ти застуджена, щоб не змерзла! – усміхнувся ангел.
І вони полетіли у сніжну ніч.

Розділ 3.

Даринка досі не мовила ні слова. Все боялася, що диво зникне, ніби сон. Та й страшно трохи – до неї прилинув справжній Божий ангел, Різдвяний Ангел. І тепер вони вдвох летять у чарівну подорож! Даринка спіймала долонею сніжинку – сніг був пухнастий, але холодний. Вже за мить сніжинка розтала й на долоньці в дівчинки лежала крапля. «Отже не сон!» У ангельському плащі було зовсім не зимно.
– Ти допіру нарікала, що до тебе не прийшло Різдво.
Даринка знітилася. Вона й не думала, що її гіркі думки хтось чує… Геть забула, що й Бог, і Божі ангели могли чути її нарікання.
– Я тебе не сварю, – мовив ангел. – Я розумію, як тобі нині прикро. Ти так чекала на Різдво. Так багато хотіла зробити в дні свята! І на поїздку в гості до хрещених батьків ждала, і старалася на репетиціях різдвяної вистави, відмінно свою роль вивчила. З тебе був би чудовий Різдвяний Ангел-благовісник, чесне слово. І просто на санчатах покататися – неабияка втіха, адже цілий грудень безсніжний був. А тут ця застуда… Дуже гірко.
– Ти правда мене розумієш? – тихенько спитала Даринка.
– Розумію, – відповів ангел. – Тому й поспішав до тебе, щоб потішити, щоб повернути тобі радість від світлого свята. Але ти була подумала, що Різдво для тебе не прийшло, бо ти не змогла піти з родиною до церкви. Тому я покажу тобі людей, які теж думають, що Бог про них забув…
Даринка задумалася. Хто ще може думати, що Бог про нього забув? Невже не одна вона так журилася у Свят-вечір? Звісно, у світ багато страждання й біди – по телебаченню щодня показують або якесь стихійне лихо, або воєнні дії, або катастрофи. Цікаво, куди вони з ангелом полетять? В Африку, в Індію?
Але ні, вони приземлилися на підвіконні, здається, п’ятого поверху сусіднього будинку. В кімнаті не світилося. На ліжках спало троє маленьких дітей – хлопчик років п’яти, і двійко ще менших дівчаток-близнят. До кімнати зайшла жінка. Вона була молода, але дуже змучена й засмучена. Подивилася, як сплять її малюки, поправила ковдри. Стомлено зітхнула й підійшла до вікна. За вікном падав густий лапатий сніг. Осяяне ліхтарями вечірнє засніжене місто дихало святом і дивом. Жінка знову зітхнула. Вона не бачила дівчинки й ангела, що дивилися нині на неї, натомість вони побачили-почули її думки. Думки ті були геть безрадісні, як птах із поламаним крилом.
– Гарно як! Сніжно. Завтра Різдво. А в нас жодної радості. Я так поспішала дошити ту сукню, дві ночі не досипала, а вона забере її аж через три дні – поїхала в Карпати, щоб на Різдво на лижах покататися. А мені ж так залежало на тих грошах! В гаманці кілька гривень – і все. Ні святкових страв, ні подарунків… Ох і сліз завтра буде! Чи, може, й не казати дітям, що Різдво? І жодних вістей від чоловіка вже два тижні – ні щомісячного грошового переказу, ні навіть дзвінка. Що з ним? Чи живий, здоровий? Господи, згадай про нас!
Даринці стало шкода цю родину: тато на чужині – на заробітках, немає коштів на святковий обід і дарунки. Справді, сумне Різдво – без куті, без сюрпризів під ялинкою. Її тато й мама працюють у рідному місті, і хай живуть вони не багато, зате завжди мають усе необхідне – і їжу, й одяг. І дарунки до свят.
Ангел подивився на Даринку й вони полетіли, але вирушили недалеко – підійнялися на поверх вище. Знову примостилися біля вікна. Стояв накритий до святої вечері стіл. Світилось кілька свічок – на столі й під образами. За столом самотньо сиділа старенька жінка. Перед нею стояв полумисок із кутею, узвар і таця з горою пиріжків… Але тарілка була й досі чиста і порожня. Бабуся дивилася на образи та тихо плакала. Вона також не бачила дівчинки й ангела, зате вони побачили її думки – прикрі, як зів’яла квітка.
– Не приїдуть… Знову ніхто не приїде. В тих учора зламалася машина. Ті на курорт на всі вакації гайнули. Ті мають квитки на концерт. Господи, чого ти мого чоловіка забрав, а мене тутечки забув? Щоб я оце самотиною сиділа. У будень ще якось перетерпіти можна. Але в празник – у порожній хаті… А я ж їх так ждала! Ось і пирогів напекла скільки. Хто ж їх тепер їстиме? Далеко мої діти, далеко онуки… сама, як палець…
Даринка відчула, що їй дуже жаль цю стареньку. Її діти роз’їхалися по різних містах. Вони пересилали матері гроші, щоб та не бідувала, але рідко приїздили в гості. Тяжко лишитися одному, сумне Різдво у порожній хаті, без родини. Даринчині обидва дідусі й обидві бабусі живі та здорові, слава Богу, й живуть не далеко, вони всі часто одне в одного гостюють.
Ангел подивився на Даринку й вони полетіли далі.
– Бачиш, ти не одна думала цього Святого Вечора, що Бог про тебе забув. Є чимало тих, хто через біду чи біль втратив радість Різдва. Але, знаєш, є люди, які навіть не мають, що втрачати. Вони немов і не чули про Різдво Христове. Їм нема навіть до кого поскаржитися на свої тривоги та клопоти. Ось дивися!
Дівчинка з ангелом спустилися на засніжений хідник. Вулицею йшов юнак. Даринка й ангел побачили його думки. «Яка нудьга ці мої зимові канікули! Всі приятелі роз’їхалися – немає з ким і пива випити. Сесія здана – вчитися не треба. Можна було б для курсової щось пошукати, якраз на роботі два дні вихідних – так через свята всі бібліотеки зачинені. Може, на концерт якийсь вибратися? Та самому йти неохота, а запросити когось, то Марися повернеться – приревнує… Ох, дарма я не поїхав з усіма на лижі, не взяв тижневу відпустку. Чи хоч би до батьків з’їздив – то квитків у касі вже немає. Нудьга…»
Дівчинка зітхнула: бідака, йому взагалі Різдва немає – недоречний вихідний серед тижня, ще й друзі далеко, робити нічого…
Ангел пильно подивився на Даринку, всміхнувся. Вони знову злинули в небо.

Розділ 4.

– Ну ось, Дарусю, я готовий вислухати твоє різдвяне бажання!
Дівчинка якось сумовито подивилася на ангела:
– А в мене тільки одне бажання?
– Тільки одне… На жаль. Маєш вибрати єдине – найзаповітніше.
Даринка зітхнула. Звісно, найдужче в світі їй хотілося б зараз одужати – й більше ніколи-ніколи не застуджуватися! Але чи це її найзаповітніше різдвяне бажання? Ех, найзаповітнішою (і дуже давньою) мрією дівчинки було мати котика. Проте то була не здійсненна мрія – мама категорично не погоджувалася на кошеня. Навіть напередодні Різдва, святого Миколая чи дня народження впросити її було не можливо…
Та раптом Даринка згадала трьох людей, думки яких вони з ангелом щойно побачили-почули. Ось у кого справді сумне Різдво! Куди там Даринчиній застуді! Можна якось зарадити тим людям? Але ж бажання тільки одне, а їх троє. Слід подумати…
– Ангеле, я ще не готова загадати своє бажання. Мені ще треба трохи часу, щоб визначитися – ти ж розумієш, бажання має бути найзаповітніше… Можна я ще трохи подумаю? Ти не поспішаєш?
– Не поспішаю…

Розділ 5.

Даринка трохи помовчала. Вони кружляли над засніженими дахами. Аж раптом зважилася.
– А можна, поки я думаю, ми дещо зробимо? Добру справу, чесно!
– Якщо добру справу, то можна, – повагом мовив ангел. Він ще не знав, що вигадала Даринка, але вже бачив, що дівчинка перестала жаліти себе.
– Нумо… Нумо, привітаймо того хлопця з Різдвом Христовим! – вигукнула дівчинка. Потім швидко додала, щоб переконати ангела. – Він такий знудьгований, самотній, похмурий. Ми нагадаємо йому, що Христос народжується. Якщо не хочеш, щоб він тебе бачив, я можу це зробити сама, мені не важко.
Ангел усміхнувся:
– Що ж спробуй!
…Вулицею йшов юнак і думав: «Яка нудьга ці мої зимові канікули! Всі приятелі роз’їхалися…» Аж раптом перед ним постав ангел і промовив:
– Христос народжується! Славімо Його!
Ангел був дуже дивний, зовсім не такий, як їх зазвичай малюють: невеликий на зріст, веснянкуватий, з двома косичками, в рожевій піжамі, капцях із песиками. Довкола шиї в ангела замотано шалик. Німба не було. Зате крила були справжні – білі й пухнасті. Правда трохи схожі на карнавальний плащ або навіть на м’який вовняний коц, накинений на плечі.
– Цілий світ тішиться народженню Господнього Сина! Бог прийшов до всіх людей – до кожної країни, до кожної родини, до кожного серця! Він приніс радість засмученим, спокій змученим, надію зневіреним! – врочисто продекламувала Даринка одну зі своїх реплік із шкільного вертепу. Перевела подих і додала: – Знаєш, там, якщо за рогом повернути й пройти один квартал, буде церква. Зараз якраз різдвяна відправа триває, ти ще встигнеш. Все одно ні на пиво, ні на концерт тобі сьогодні немає з ким піти. Дівчина твоя на лижі в Карпати поїхала, і друзі теж хто куди. Тому ходи-но до церкви! …І ще, батькам потелефонувати не забудь – вони скучили, – зовсім не повчально, а якось трохи сумно додав веснянкуватий ангел. – Па-па!
І зник.
«А й справді, чому б мені не зайти до церкви? Я ніколи не був на святковому богослужінні. Нині ж Різдво нібито… Гм, цікаво… Тим паче, що мене справжній ангел запросив», – мовив хлопець. Він забув про свою нудьгу.
«Так, - подумки проказала Даринка, - з цим наче все просто вийшло. Тепер переходимо, до складнішого завдання».
– Ангеле, - звернулася до свого осяйного попутника дівчинка, - я вже майже вибрала своє найзаповітніше різдвяне бажання, але мені ще трішечки подумати треба. А поки я думаю, ми можемо зробити ще одне добре діло. Але тут я сама не впораюся, маєш мені допомогти. Будь ласка!
– Ну, якщо справді то добре діло, допоможу. Що ще ти вигадала? – всміхнувся ангел.
– Треба, щоб ота самотня бабуся познайомилася зі своєю сусідкою, в котрої троє дітей. Бабуся напекла цілу гору пиріжків, а до неї діти з онуками не приїхали… Пропадуть пиріжки! А вони, напевне такі ж смачні, як і в моєї бабусі. А в тої жінки грошей немає дітям на дарунки, бо їй платню затримали…
– Ти думаєш, вони зарадять одна одній?
– Обов’язково!
– Гаразд.
Ангел махнув крилами. Вони знову зазирали до кімнати, де спало троє малюків, а їхня змучена мати задивлялася на сніговій за вікном. Раптом у двері подзвонили. Жінка стрепенулася – чи діти не прокинулися? – й побігла відчиняти. На порозі стояла старенька, що жила поверхом вище.
– Вибачте, сусідко, за пізній клопіт. Уявляєте, обидва мої годинники стали й не йдуть, і радіо мовчить. А завтра свято, хочу піти на Службу Божу… Не знаю, як вгадати, котра година. Чула, що ваш чоловік годинникар, може зарадить, бо така от халепа…
– Ви проходьте, чоловік мій уже з рік на заробітках, але зараз ми щось придумаємо. Ось! Я вам якийсь свій годинник позичу, а ви після свят зремонтуєте свої – то віддасте.
Далі жінки розговорилися… Кожна повідала про свою різдвяну печаль. Потім старенька принесла сусідці кошичок пиріжків, пакунок цукерок, ще якісь іграшки – на подарунки дітям. Казала, що завжди охоче побавить малечу, коли матері треба кудись бігти.
– Я їм і казку розкажу, і колискової заспіваю. Мої онуки вже геть великі. Ой і не беріть собі у голову, чим віддячите! Мені то втіха з дітками поняньчитися. Хіба, може, коли підете за комунальні послуги платити, й мої квитанції захопите, бо я дуже змучуюся у черзі стояти.
Ангел з Даринкою вже полетіли.
– Ніби не погано вийшло, як ти гадаєш? – мовив ангел.
– Саме так, як я і розраховувала. Тільки приймач слід назад у розетку ввімкнути.
– Вже ввімкнув!
Вони змовницьки розсміялися.
– Ну що, вже вибрала бажання?
– Так, вибрала… - тихенько проказала Даринка.
– Що ж, тоді летімо до храму, там і скажеш.

Розділ 6.

– До храму? – здивовано мовила Даринка. О, вона дуже хотіла б на Різдво зазирнути до церкви! Хоч на хвилиночку!
– Ну раз ти не в ліжку нині, то можна й на богослужінні побувати.
За мить вони стояли на хорах храму, куди щонеділі Даринчина родина ходила на Службу Божу. Дівчинка поглянула вниз. Незвично було оглядати церкву з другого ярусу. Таємниче виблискували у світлі свічок ікони. Всі образи були прикрашені святковими рушниками та сосновими гілками. Дві святкові ялинки стояли обабіч царських воріт. До звичних «святих» пахощів церкви – воску та ладану – додався особливий різдвяний запах – ялинкової глиці та помаранчів… У храмі було людно. Даринка одразу вхопила поглядом і мамин капелюшок, і татів пшеничний чуб, і Ольчину шапочку з вушками, мов у котика. Ще дівчинка впізнала мамину подругу, Олину хрещену, сусідку з чоловіком, кількох однокласників, Галю й Богдана, котрі ведуть заняття у недільній школі, свою найліпшу подругу Маринку та її батьків, і навіть того юнака, що вони з ангелом були стріли на вулиці… Тільки отця Петра Даринка не побачила – він був у вівтарі.
Мала Олька-Бараболька, чи пак Олюня, наразі стояла перед вертепом і дивилася на маленького Ісуса у яслах. Ангел махнув рукою – і враз Даринка побачила-почула молитву молодшої сестри: «Любий Ісусе, це я, Оля. Я прийшла з татом і мамою привітати Тебе з днем народження. А Даруся з нами не прийшла, бо вона хворіє. Вона застудилась. У неї висока температура і болить горло – отак. Їй доводиться пити ліки й ходити з закутаною шиєю. Той шарф такий кусючий, що застуда має злякатись і втекти. Але все ніяк не тікає. Наша Даринка дуже засмучена, що не змогла прийти з нами Тебе поздоровити. Вона навіть плакала тихенько, я бачила. Допоможи їй, Ісусе, будь ласка. Даруся, звісно, буває вредна – то олівці свої мені пожаліє, то книжки, то іграшки. Каже, ще мала – зіпсуєш, порвеш, поламаєш… Але вона моя сестричка і я її все одно люблю. Господи, вилікуй нашу Даринку… А я постараюся бути чемною і не дражнити її… До Великодня точно постараюся…»
Молитва маленької Олі перетворилася на білу пташечку і зринула в небеса. Даринці стало тепло-тепло на душі – вона й не думала, що ця мала шкода так її любить.
– А ще за тебе сьогодні тут молилися і мама з татом, і отець Петро, і Богдан із Галею, і Маринка, що замість тебе грає тепер Різдвяного Ангела, і Дмитрик…
– І Дмитрик?
– Еге ж… Дуже щиро молився.
Ото несподіванка! Вони з Дмитриком давні недруги, бо вчаться в одному класі й він щотижня придумує на неї нові дражнилки, на уроках кидається в неї папірцями і дуже боляче смикає за косу, але – що поробиш! – їхні родини ходять до одного храму, то ж вони разом займаються у недільній школі. Отак ні в неділю, ні в будень немає перепочинку від цього капосного Дмитрика, а бач, виявилося, що він за неї, застуджену, молився…
– Я слухаю твоє різдвяне бажання, – мовив ангел.
Даринка ще раз оглянула святкову церкву, чомусь зітхнула – мабуть, остаточно зважуючись зробити вибір.
– Я хочу… я хочу, щоб цього Святого Вечора в нашому місті не було засмучених людей. Хочу, щоб усі-усі пізнали різдвяну радість, як пізнала її я. Нехай Божі ангели чи добрі люди втішать тих, хто думає, що Господь про них забув, і нагадають про свято тим, хто сам забув про Бога, – на одному подиху тихо проказала Даринка. – Ось… Таке моє різдвяне бажання – заповітне-заповітне. Це можливо?
– Для Бога все можливо, – всміхнувся ангел. – А це добре бажання! Летімо, вже добігає час нашої свят-вечірньої мандрівки…
Перш ніж вони вилетіли з храму, Даринка почула, як хор урочисто заспівав празниковий тропар: «Різдво Твоє, Христе, Боже наш, звістило світові світло розуму…»
– Христос народився! – весело вигукнув ангел.
– Славімо Його! – весело відповіла Даринка.
Вони знову кружляли над засніженим містом. Ангел махнув рукою і мовив:
– Дивися, Дарочко!
Дівчинці здалося, що небо розцвіло святковим феєрверком, бо з нього посипалися тисячі зірочок.
– Це ангели Божі невидимо несуть святу радість до всіх засмучених і заклопотаних, і знудьгованих.
Ангел знову махнув рукою – і Даринка побачила ще більше диво: ніби тисячі різнобарвних птахів, великих і маленьких злинули в небеса.
– А це молитви, щирі та вдячні, поспішають долетіти до Божого престолу.

Розділ 7.

Снігопад припинився. Крізь дірки у хмарах позирали на землю зорі.
– Доки твої рідні повернуться з храму, маємо ще трохи часу. Хочеш пограємо в сніжки чи зліпимо сніговика?
– Дуже хочу! Тільки робімо не снігову бабу, як у нас, а краще снігового янгола – як у Норвегії. Я нещодавно у книжці читала, що норвезькі діти ліплять снігових ангелів.
І дівчинка разом із ангелом узялися ліпити снігову фігуру. Летуни примостили її на дашку під’їзду – щоб усім було видно їхнього норвезького снігового янгола. Ото здивуються мешканці будинку вранці, коли побачать!
Ангел вже мав віднести Даринку додому, коли вони почули жалібне «няв». В кучугурі снігу за кущами сиділо малесеньке кошенятко й жалісно нявкало.
– Бідака! А ти тут звідки? – вигукнула Даринка, пригортаючи кошенятко до себе. –Що з ним робити? Замерзне ж! Його, хоч би до під’їзду занести, щоб до ранку не задубіло. Ех, у мене ключів немає з собою, я ж у піжамі! Жаль, таке манюнє, симпатичне… Це киця, між іншим! Дивись: мордочка «чорна в сметанці», спинка руденька, а на лапках – білі черевички-руквички… Триколірні бувають тільки киці!
– Ми маємо поспішати! Тобі вже час до ліжка, а ще маєш випити чаю, – нагадав дівчинці ангел.
– Я розумію… А ти міг би виконати ще одне моє бажання? Не чарівне й не заповітне, особисте. Ми ж тепер друзі! Правда? Коли віднесеш мене додому, подбай, будь ласка, про це кошенятко. Я б його з собою забрала, проте мама дуже строго й категорично проти котів у хаті. До того ж, я зараз хворію й надворі не буваю. Нехай він не замерзне сьогодні, а знайде собі дім і господарів! Будь ласка!
– Домовилися! – погодився різдвяний ангел.
За кілька хвилин Даринка вже наливала собі до чашки з термосу калиново-малиново-липовий «антизастудний» чай.
– Дякую тобі, ангеле, за подаровану різдвяну радість! За цю незабутню різдвяну подорож! Я вже не жалкую, що застудилася на Різдво. Звісно, прикро хворіти. Але свято не обминуло мене – й у церкві я побувала, і сніговика зліпила – ще й по-норвезьки, і навіть свою вертепну роль Благовісника трохи зіграла. А в хрещених ще на Василя сподіваюся погостювати. До того часу, напевне, одужаю. Дякую, ангеле!
Ще за кілька хвилин дівчинка спала у своїй постелі.

Розділ 8.

«Який чудовий сон мені наснився сьогодні! Різдвяний сон про різдвяного ангела! Так гарно було літати над містом!» – подумала Даринка, потягаючись під ковдрою.
За вікном сяяло проти сонця самоцвітами засніжене місто. Воно тішилося білій святковій сорочці й чекало на колядників, що заспівають йому давнє й вічне:
Небо і земля, небо і земля нині торжествують,
Ангели й люди, ангели й люди весело празнують!..
– Христос народився! – радісно вигукнула мама, заходячи до кімнати. – З Різдвом тебе, Дарочко!
– Славімо Його! І тебе з Різдвом, мамусю! – бадьоро вискочила з підковдри Даринка. Температури не було й горло вже не боліло – ось що значить сто одна чашка калиново-малиново-липового чаю, та ще з лимоном. Ще два-три дні – й можна у гості збиратися!
– Ох і соня ти сьогодні! – мовила мама. – Навіть Олюня вже встала. Як почуваєшся?
– Пречудово!
З кишені маминого халату почулося тихеньке «няв» і вилізла чорна в сметані мордочка.
– А ось і твій різдвяний подарунок прокинувся. Не схотів тебе під ялинкою чекати, - всміхнулася мама. – Це нам учора ангели послали: такий сніг нападав, а потім і морозець прихопив уночі, а воно, бідака, сидить під під’їздом… Довелось узяти – щоб не замерзло.
Даринка поцілувала маму й пригорнула маленького пухнастика до грудей. На мить дівчинці здалося, що іграшковий ангелик, який стояв на її письмовому столі (його торік подарувала хрещена) їй змовницьки підморгнув.

Дарунок Різдвяного Ангела (казкова повість)Для детей

Дарунок Різдвяного Ангела (казкова повість)
Для детей