Яблучний Спас (апокриф)

Яблучний Спас
(апокриф)

Золотобоке сонце яблуком викотилося з-за обрію.
Золотобоке яблуко сонцем покотилося по траві.
Сяє, мов лампадка Божа. Солодкий запашний сік палахкотить і світить чарівним вогнем серед вранішнього туману. Всю силу літнього жару ввібрало в себе яблуко. Полум’яна спека полудня та лагідні цілунки світанків-смеркань виплекали медове золото. Боїшся його діткнутися – обпече! А торкнеш – холодне, ніби шовк. Це бо росами життєдайними напоєне.
Преображення Господнє – Яблучний Спас.
Колись давно, коли ще Адам і Єва були невинні й безгрішні, мов діти, росло по серед Раю два заповітні дерева. І звалося перше з них – Дерево Пізнання Добра та Зла. І звалося друге – Деревом Життя. І були вони окрасою Божого Саду.
Та згрішили люди. Непослухом зневажили свого Творця. І вигнав Господь з Едему прабатьків роду людського. І став Адам у поті чола здобувати хліб. І пекла Єва той хліб на вогні. І любилася з мужем своїм, і в муці народжувала йому синів і дочок. І співала їм колискові, і повідала казки. І згадувала втрачений Рай – і плакала. І пік їй серце вкрадений кусник заповітного плоду.
Десь там на краю світу є Божий сад. І росте у нім смарагдоволисте дерево зі срібними та золотими плодами. І хто покуштує з того дерева плоду – житиме вічно й горя не зазнає повік. Та не ввійти нікому до того саду, бо стережуть його грізні ангели з вогненними мечами. І тільки Агнець Божий, білорунний, відімкне колись ворота Божого Раю – і запросить дітей на гостину.
І слухали доньки Єви материні пісні. І співали їх своїм дітям над колискою. І слухали доньки Єви материні казки та повідали їх своїм донькам і синам.
Десь там на краю світу є чарівний сад. І ростуть у нім смарагдоволисті дерева зі срібними та золотими плодами. І хто покуштує з того дерева плоду – житиме вічно й горя не зазнає повік. Та не ввійти нікому до того чарівного саду, бо стережуть його грізні вогненні дракони. Та, може, постане колись богатир хоробросердий і переможе лихих драконів, і відімкне ворота чарівного саду, щоб кожен міг скуштувати омріяного плоду.
І слухали доньки доньок Єви материнські пісні. І співали їх своїм дітям над колискою. І слухали діти прадавні казки та, вирісши, повідали їх своїм донькам і синам.
Десь там на краю світу є чарівний сад. І ростуть у нім срібнолисті дерева з плодами золотими. І хто покуштує з того дерева плоду – житиме вічно й горя не зазнає повік. Та не ввійти нікому до того чарівного саду, бо ревнують боги до щастя людського, тому стережуть грізні вогненні дракони сад чарівний. Та, може, якийсь відчайдух і приспить пильну сторожу та вкраде плід заповітний – для себе і своєї коханої. І скуштують вони того плоду, і житимуть вічно, щасливі, як прабатьки у Райськім Саду.
І кожен хлопчак мріяв відшукати чарівний сад, здолати драконів і принести своїй коханій золотий плід. І кожна дівчинка мріяла, що для неї відшукає коханий чарівний сад і здолає драконів, і принесе золотий плід на срібнім тарелі. І виростали хлопчаки на юнаків. І виростали дівчатка на юнок. І закохувалися. І брали шлюб, не відшукавши заповідного плоду, не дочекавшись заповідного плоду. І любилися, і народжували дітей. І поринувши в щоденну працю, застрягнувши в щоденній суєті, переливали нездійснену мрію в пісні та казки…
І дивилися янголи на людських синів і дочок – і сміялися. Тоді сонячні лелітки стрибали по землі. І дивилися янголи на людських синів і дочок – і плакали. Тоді сірі дощі ховали від людей небо.
Як створив Господь Адама та Єву, і Сад чудесний на оселю для них, то посадив посеред Раю два дерева заповітні. І звалося перше з них – Деревом Пізнання Добра та Зла. І звалося друге – Деревом Життя. І були вони окрасою Саду Божого. Золоті та срібні плоди вгинали їхні віти, але не прийшов ще час людям скуштувати тих плодів.
І знав Змій лукавий любов Божу до Адама та Єви. І спокусив їх украсти плоди заповітних дерев. І послухалися люди Змія, не розгадавши лукавства його. І скуштували з дерева Пізнання Добра та Зла – і стали нагі, бо благодать Божа залишила їх. Непослухом зневажили свого Творця. І вигнав Господь прабатьків роду людського з Едему. А з Дерева Життя не зірвали плоду…
І забрав Бог Рай із землі. Посадив дерева заповітні перед престолом Своїм.
І затремтіло перше дерево смарагдовим листом, і заплакало. І затремтіло друге дерево смарагдовим листом, і заплакало.
І мовило Дерево Пізнання Добра та Зла:
- Для радості людської я створене, мудрість маю дарувати, а скорботу і смерть принесло. Золоті й червінні плоди мої обтяжують віття, але немає кому зірвати їх. Солодкі й запашні плоди виплекало я, але немає кому смакувати їх. Єдиний плід скуштували люди, та й той, зірваний невчасно, гіркою отрутою пече вуста їх, прокляттям і гріхом обтяжує серця. Не їсти дітям плодів моїх довіку. Для чого таку зневагу терплю я, Господи? Чи не для людських синів і дочок створив Ти мене, Володарю?
І мовило Дерево Життя:
- Для радості людської я створене, всяку рану, тілесну й душевну, зцілити можу, всяку недугу здолати, навіть смерть лиховісну прогнати. Срібні й самоцвітні плоди мої обтяжують віття, але немає кому зірвати їх. Солодкі й запашні плоди виплекало я, але немає кому смакувати їх. Обминули люди плоди мої, зневажили дар покаяння. Не їсти дітям плодів моїх довіку. Для чого таку зневагу терплю я, Господи? Чи не для людських синів і дочок створив Ти мене, Володарю?
І вислухав Бог скаргу їхню. І наказав ангелу зірвати по плоду з кожного, і віднести на землю, і посадити. І виросли з райського насіння яблуня й виноград.
І знайшли праонуки Адама та Єви яблуневе дерево й виноградну лозу, і скуштували плодів, і зраділи смаку їхньому райському, і втішилися силі їхній цілющій. І посадили біля осель своїх сади й виноградники.
І пробігла тьма віків над землею. Як не втримати води у пригорщі – все одно тікає повз пальці, так не втримати миті життя, що плине від початку часів до кінця часів. З’являються на світ Божий люди та й умирають, постають царства та й занепадають. Пил і пісок забуття вкриває руїни пишних палаців і бідняцьких халуп. І виростає трава нетолочена там, де стояли мури міста могутнього. У поті лиця сини Адама здобувають хліб свій, і у муці тяжкій доньки Єви народжують дітей. І буває, що вбиває брат брата, як убив Каїн Авеля. А буває, що й праведник ходить перед Божим лицем, як Енох. Отак котяться хвилі часу й немає їм спину. Тільки перед Господнім престолом тисяча років, як один день, і один день, як тисячу років.
І прийшли сини Божі перед Боже лице, і стали при Господі, і повідав кожен із них справу свою. І прийшли поміж них яблуня й виноград. І тремтіло їхнє листя від печалі, і від туги гнулося долу їхнє віття.
І заплакала яблуня, і промовила:
- На радість роду людському я створена. З райського насіння виросла, запашні та цілющі плоди дарую. За що ж терплю зневагу від людських синів і дочок? Яблука мої солодкі за прокляті вважають. Плодом розбрату і війни називають, тільки блудницям розпутним і царям кривавим, та ще жерцям поганським досхочу їх їсти вільно. Чи на це я створена? Де правда Твоя, Господи?
І заплакав виноград, і промовив:
- На радість роду людському я створений. З райського насіння виріс, запашні та цілющі плоди дарую. За що ж терплю зневагу від людських синів і дочок? Грона мої солодкі топчуть і п’янкий напій із них роблять. Богам поганським його жертвують, і впиваються аж розум їм тьмариться, і безчинства на оргіях свої чинять. Чи на це я створений? Де правда Твоя, Господи?
І вислухав Бог скаргу їхню, і сказав:
- Потерпіть ще трохи часу і прийде вам визволення.
І знову пробігли отарою овець слухняних віки над землею. Приходили на світ Божий люди й умирали, поставали царства й занепадали. І виростала трава нетолочена там, де стояли мури могутніх міст. Й у поті лиця здобували сини Адама хліб свій, і у муці тяжкій народжували дітей доньки Єви. І бувало, що вбивав брат брата, як убив Каїн Авеля. А бувало, що праведник ходив перед Божим лицем, як Енох. Бо все творіння зітхає і мучиться, очікуючи визволення синів людських, щоб звільнитися від тління.
І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та істини, і побачили люди славу Божу.
Народився Предвічний від Діви. І співала йому Донька доньок Єви колискові, над яслами схилившись, і повідала казки, від матері чуті. І пекла на вогні хліб, що у поті чола здобув муж Її.
І ходив Предвічний стежками гірськими, до міст великих і сіл малих заходячи. І дивилися на Нього люди – і бачили Сина Людського.
Як прийшла ж повнота часу, то хліб Він узяв, що у поті чола здобутий, на вогні спечений, і поблагословивши, Тілом Своїм нарік. І чашу вина Він узяв, що з грона виноградного вичавлене, і Кров’ю Своєю нарік, а Себе назвав Лозою Виноградною, а Отця Свого Виноградарем.
І зломили янголи Божі гілку від Дерева Пізнання Добра та Зла, і зломили янголи Божі гілку від Дерева Життя, і принесли на землю.
Й узяли люди два шматки дерева і сколотили хрест, і прибили до нього Сина Людського. І скрапувала кров свята на землю грішну, осквернену гріхами дітей Адама та Єви. І заплакали янголи Божі так гірко, що й небо сховало обличчя своє.
І спустився Син Людський до шеолу і вивів з пітьми його душі праведних. І воскрес із мертвих. І знову на небо зійшов, а в кінці віків прийде вдруге судити живих і мертвих. І тоді Царству Його не буде кінця.
І збираються вірні, й ламають хліб, у поті чола здобутий, на вогні спечений. І сходить Дух Божий і творить його Тілом Господнім. І беруть вино, з грона виноградного вичавлене, і наливають у чашу. І сходить Дух Божий і творить його Кров’ю Господньою – на зцілення, і очищення, і просвічення, і збереження, і спасіння, і освячення душі й тіла, на відігнання всякої примхливої думки і лукавого вчинку, на сміливість і любов до Бога, на збільшення чесноти та звершеності, на сповнення заповідей, на запоруку Царства і життя вічне.
І подивився Господь на виноградну лозу і спитав:
- Чи вдоволений позов твій? Чи забрав я зневагу твою?
І вклонилася виноградна лоза й мовила:
- Слава Тобі, Боже, навіки! Нині знищена наруга моя.
А яблуня змовчала.
І достигли яблука в садах, налилися сонцем і росами життєдайними, запашні й солодкі, пригинають віти до землі. І прийшли люди, і зірвали плоди золотаві й червінню-рум’яні, і принесли до храму Божого в день Преображення Господнього. Й по молитві подячній преобразилося яблуко – засяяла в нім благодать плоду Райського. І куштували люди, і дякували Богові, і щеміла в їхніх серцях туга за Царством, але й сили з’являлися хрест щоденний нести, суєту буденну долати, скорботи терпіти, радістю з ближнім ділитися. Преображалася віра в серцях їхніх і здійснювалися мрії заповітні.
І зривала Богородиця золоті та червінні, срібні та самоцвітні плоди з Райських Дерев і вгощала дітей Божих, і Агнець білорунний бавився з ними в саду перед престолом Всемогутнього.
І подивився Господь на яблуню і спитав:
- Чи вдоволений позов твій? Чи забрав я зневагу твою?
І вклонилася яблуня й мовила:
- Слава Тобі, Боже, навіки! Нині знищена наруга моя.
Небо звіщає Господню славу, і про чин його рук повідає земля. Всяке творіння нехай хвалить Господа!
Золотобоке сонце яблуком викотилося з-за обрію.
Золотобоке яблуко сонцем покотилося по траві.
Сяє, мов лампадка Божа. Солодкий запашний сік палахкотить і світить чарівним вогнем серед вранішнього туману. Всю силу літнього жару ввібрало в себе яблуко. Полум’яна спека полудня та лагідні цілунки світанків-смеркань виплекали медове золото. Боїшся його діткнутися – обпече! А торкнеш – холодне, ніби шовк. Це бо росами життєдайними напоєне.
Преображення Господнє – Яблучний Спас.
Поспішаю до саду. Збираю у кошик яблука, які рясно струсила ніч. Роса ноги босі лоскоче. Вмиваю лице. Зриваю виноградне гроно, що простягає мені лоза біля ґанку.
І кожне дерево в садку коло хати також простягає мені свій плід: «І мене візьми, і мене… І я хочу преобразитися разом із Сином Людським, разом із серцем твоїм!» Сливи й груші, персики й пізні морелі просяться до мого кошика.
Йду до храму.
Під хрестом залишаю свої гріхи, гіркі, як отрута, й тяжкі, як мертве каміння.
По Причасті розпрямлюю крила віри.
«На горі преобразився єси, Христе Боже, і ученики бачили славу Твою, скільки їм можна було, щоб, коли побачать Тебе розіп’ятого, страждання Твоє зрозуміли добровільне і світові проповідували, що Ти єси воістину сяйво Отчеє».
Преображення Господнє.
Молитва перетворює яблуко на Райський плід. Щемка туга за Царством – небаченим, незнаним – торкає серця.
«Преобразився Ти на горі, Христе Боже наш, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було. Нехай засяє і нам грішним світло Твоє споконвічне…»
Цілую золотаву шкірку. Затамувавши подих, загадую бажання – одне-єдине, заповітне.
«У Царстві Своїм пом’яни мене, Господи… Дозволь побачити лице Твоє, коли прийде час… Не в суд і не в осуд… Пізнати Тебе й преобразитися в образ Твій… Вірую, Господи, допоможи невірству моєму!..»
Куштую Райського плоду. Солодкий сік стікає з вуст і рук.
В ясному небі, дивлячись на людських синів і дочок, усміхаються янголи і розсипають по землі сонячні лелітки.
Преображення Господнє – Яблучний Спас.

Яблучний Спас (апокриф)Проза

Яблучний Спас (апокриф)
Проза