Ефективний засіб - Мучинский Николай

Після сірого, похмурого дня, наступив такий же самий ранок. Учора ввечері, посходившись, хто звідки, батьки і діти, кожен приніс мішок своїх проблем, які звалив на їхні плечі світ. Розв’язавши цей мішок, вони випустили купу своїх негараздів у сімейне коло. Важкий тягар тепер ліг на всіх. Перш за все на них, батьків. Звичайно ж, це відбилось і на настрої.
Коли діти полягали спати, Олег з Оксаною ще довго обговорювали наболілі питання. Не знайшовши спільної думки, помолившись, заснули, віддавши їх Господові. В молитві подружжя найперше просило Бога повернути їм радісний настрій, мир у серця.
Наступив вихідний день, субота. Дорослі, проснувшись, узялися до роботи, яка завжди знайдеться у домі. Зараз, перебуваючи на кухні, Олег з Оксаною хотіли якось підтримати один одного, повернути хороший настрій. Та це їм ніяк не вдавалось. Розмова виходила скупою, не йшла. Настрій нагадував про себе, то інтонацією, то не обережним словом, проривався наверх. І знову в серця закрадався неспокій. Між словами проривалось невдоволення ситуацією.
Раптом з сусідньої кімнати роздався дзенькіт. Щось розбилось. У Оксани, всередині, одразу ж все завмерло:
- Жора !!! - одночасно вигукнули чоловік з дружиною і кинулись на місце події.
Жора, їхній рижий кіт, великий бешкетник і непосида.
Влетівши до кімнати, вони побачили порозкидувані по паркету квіти і, тепер вже, надщерблену вазу. Неподалік валявся відбитий шматок фарфору.
“От лихо. До повного щастя ще тільки цього й бракувало, - подумала Оксана. - Тут і так на душі скребе, як кішка лапою, а тепер ще й це додалося. А де ж той розбишака-кіт подівся? Щось його мов вітром здуло, ніде не видно. Напевне здогадується, що після цього йому дістанеться на горіхи.”
- Жора !!! - кликеула жінка і заглянула під диван. З-під нього, мало не перекинувши господиню, мов ошпарений, вилетів, переляканий кіт. Він пулею пролетів через кімнату, коридор і, напевно, хотів прошмигнути в сусідню кімнату. Проте, на його превеликий жаль, двері до неї були зачинені. Жора хотів загальмувати. Та сила інерції була такою великою, що він талапнувся, мало не розплющившись, об двері. Відбився. Очманіло кинувся в інший куток.
- Ах ти ж !...- почала сваритись жінка, та потім, махнувши рукою, закінчила. - Та нехай тобі добро буде, - і пішла на кухню.

Оксана готувала сніданок, коли Олег знову повернувся на кухню. У розмові, що зав’язалась, він зачепив ще одну проблему. Це ще більше погіршило і без того поганий настрій.
- Знаєш, що? Давай не будемо говорити на цю тему, а то ще, не приведи Господи, посваримось, - запропонувала Оксана.
Олег тільки знизав плечима:
- Давай.
На якийсь час, розмова припинилась. Проте на душі у обох було важко. Думки плутались. Їх блокував поганий настрій. Він наче завис у домі.
Оксана пішла по щось у ванну кімнату. Олег залишився на кухні.
“Господи! Допоможи нам виплутатись з цих проблем. Поверни нам гарний настрій. Щоб ми знову були веселі й щасливі. Щоб справа не дійшла до суперечки, до незгоди. Поверни мир у наші серця. Ми любимо один одного, але світ завалює нас кожен день своїми проблемами. Він не хоче, щоб ми раділи життю, раділи Тобі, Господи.
Боже! Зроби щось швидше, бо ми вже на грані душевного зриву!” - з розпачем, майже вигукнув, під кінець молитви Олег.
У цей час Оксана у ванній кімнаті теж думала про ситуацію, що склалася. Жінка благала Бога, щоб вийти якось із неї. Щоб Він допоміг, розрядив напругу. Вона теж просила Господа, повернути мир і спокій у їхні серця, в їхню сім’ю. Раптом за дверима, з коридора, роздався якийсь страшенний шум. Жінка злякавшись, стала прислухатись. Серце схвильовано забилось: “Що сталось?”
Оксана рвучко відчинила двері в коридор... і мало не захлиснулась. В лице їй ударив потужний струмінь води. Вона, інстинктивно зажмурилась. Відсахнулась назад:
- Олег!!!
Олега теж із задумів вивів страшенний шум у коридорі. Коли він ще роздумував, що б то могло бути, почувся відчайдушний крик дружини. Чоловік метнувся до коридору. Та так і не встиг збагнути, що ж сталося. Звідкілясь із стелі, йому на голову, наче хто вилив відро холодної води. Олег оторопіло глянув на Оксану, яка з мокрим обличчям, розгублено дивилась на нього.
Так, вони якийсь час і стояли в калюжі води під холодним душем. А вода все дзюркотала і дзюркотіла зі стін. А ще, надуваючи великі пухирі із шпалер, наче гейзери, проривалась крізь них. Крім того, розливаючись по округлості світильника, текла безліччю тонесеньких струмочків на голови ошелешаного подружжя.
Вийшовши із шокового стану, Олег ввімкнув світильник, щоб роздивитись в чім справа. Вода заграла, переливаючись у його проміннях.
“Замкнуть проводи”, - промелькнуло в голові і він швиденько вимкнув світло.
“Щоб це могло бути?”- міркуючи, переглянулись чоловік із дружиною.
Та раптом до них дійшло. Вони, наче змовившись, разом закричали:
- Люба!!!
Люба, це їхня сусідка, поверхом вище, якраз над ними. Сім"я не раз потерпали від її витівок. Але такого потопу від неї ще не було.
Подружжя кинулись по сходах наверх. Миттю вибігши на третій поверх, забігли до Люби (квартира була не замкнена). Господиня, тим часом, сиділа на дивані і спокійно розмовляла з гостею. Жінки були цілком захоплені розмовою. Жестикулювали, сміялись, і тому дуже здивувались, побачивши перед собою схвильованих сусідів з низу.
- Люба! Ви нас затопили ! - знову разом, вигукнули Олег з Оксаною. - Що у вас тут робиться? До нас із стелі тече вода. Весь коридор затопило.
- Я вас затопила?! - округливши очі, відповіла Люба. Вона здивовано виглянула в коридор. - Дивіться. В мене сухо.
І дійсно коридор був сухісіньким. Настала мертва пауза...
Тоді Олег рвучко відкрив двері у ванну.
Картина, що відкрилась їхнім очам усе пояснила. З крана, з великим шумом у ванну текла вода. Вона виливалася через краї на долівку. Маленька кімната була геть затоплена.
Олег швиденько закрив кран. Повернувся до Люби. Та стояла, прикусивши губу. Нарешті оговталась. Почала вибачатися, бідкатись.

Олег з Оксаною повернулись назад в свою квартиру Вода ще не стекла. Проте її натиск зменшився. Через деякий час вона і зовсім перестала текти.
Люба, яка прийшла з ними, щоб глянути на те, що сталось, знову почала вибачатись і бідкатись на свою долю. Пропонувала допомогу. Обіцяла відшкодувати збитки.
Подружжя відмовилось. Тоді Люба, ще трохи постогнавши, пішла. Чоловік з дружиною взялись до ліквідації наслідків потопу. Через деякий час їх не стало й видно. Все було прибрано. Витерто. Стіна підсохла.
Трохи відпочивши, чоловік з дружиною, почали згадувати останні події. Коли дійшли до того моменту, як Оксана зайшла у ванну, а Олег залишився на кухні, жінка сказала:
- Ти знаєш? Я просила Бога, щоб не допустив сварки між нами.
- А я просив, щоб Він зробив щось пошвидше. Якимось чином зупинити назріваючу суперечку, - додав Олег і усміхнувся. - Та я й не думав, що це буде так швидко і так ефективно. Господь одразу ж зупинив наші язики й остудив наші гарячі голови...
Вони подивились одне на одного і... зареготали.
Почувши їх веселий сміх, з-під куточка показався кіт.
- Жора! - гукнув Олег і ступив до нього.
Кіт, притиснувши вуха, рвонув з кухні, та двері і на цей раз були зачинені. Тоді він, навчений гірким досвідом, відчайдушно крутнувся на місці, шукаючи вихід. Якраз у цю хвилю Олег і спіймав його.
- Жора, чого ти втікаєш? Я не буду тебе бити. Я хотів лише погладити, - сказав Олег, погладжуючи настороженого кота, і поглянув на Оксану.
Вони знову дружно зареготали.
Веселе подружжя ще довго не могло заспокоїтись, пригадуючи раз за разом усе, що сталось із котом та водою, і як Господь повернув їм настрій. Вони знову й знову сміялись...

“Ви справді ще діти, Мої діти, - мабуть, подумав Господь, дивлячись із неба, як регочуть Олег з Оксаною, й Собі посміхнувся...”

22.04.03.

Ефективний засібПроза

Ефективний засіб
Проза