Як жадає земля, зашкарубла від спеки до болю,
Хоч ковточок води, хоч маленьку краплинку роси,
Так я прагну Тебе, я не можу не жити Тобою,
Я благаю, прийди й воскреси!!!
Та говорять мені: «Не проси.
Заспокойся. Навіщо в молитві звитяга?
Знає Бог, бо у Нього всі наміри й дні…»
Та я буду молитись, я буду кричати про спрагу,
Щоб ще більше вона пломеніла в тобі і мені.
Я молюся про дощ. Не стомлюся молитись!
Перші краплі дощу…Парасольку відкину убік
І підставлю долоні, бо хочу дощем Твоїм вмитись.
Проливається з неба життєдайний цілющий потік!!!
« Ти чого там стоїш? Небо низько і злива…
Заховайся мерщій в підземелля традицій і догм!»
Ні! Я буду стояти. Я — напоєна і щаслива,
Бо Господь мій гряде. Я люблю і чекаю. Я прагну Його!!!
30.07.2008 р.
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... 5 років тому я зустріла Ісуса. Я шукала Бога і Він знайшов мене!!! Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя.
Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати... e-mail автора:mama19@ukr.net
Прочитано 162 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
