Оповідаючи про Воскресіння (короткий нарис про українську великодню прозу)

Оповідаючи про Воскресіння
(Післямова до збірника "Великодні дзвони")

Поволі тане сніг, крізь зіпріле торішнє листя пробивається молода травичка, розцвітають підсніжники та проліски, а за ними і ряст, і фіалки, верба розпушує свої котики – весна. День стає довшим за ніч. Сонце світить ясно й зігріває землю. Скрізь у природі життя перемагає смерть. Саме на весну припадає найбільше християнське свято – Великдень, Воскресіння Ісуса Христа. Це свято нагадує християнам, що Боже Життя перемогло і смерть, і пекло, і ненависть, і всякий гріх. Але великодній радості, як зима весні, передує скорбота, бо хресні муки Спасителя є кривавою ціною за відкуплення світу й кожної людської душі. А великодні забави, що виражають ту святкову радість, приходять по кількох тижнях Великого Посту, протягом яких людина має зазирнути у своє серце й очистити його від суєти і щоденних гріхів.
Великдень – багата скарбниця тем, сюжетів, образів, метафор, які, звісно, знайшли відгук у творчості чималої кількості митців.
Проте маємо зазначити: найбільш "літературним" із усіх християнських свят є, безперечно, Різдво. Воно ще в середині ХІХ ст. породило яскраве явище в літературі, здебільшого дитячій, яке за лічені роки охопило, більшою чи меншою мірою, майже всі християнські країни. Відтоді "святочні історії" в усьому жанровому розмаїтті – оповідання, казки, легенди, а згодом і театральні інсценізації, кінострічки, мультфільми – стали невід’ємною складовою зимових свят. Це дозволяє щодо Різдва вести мову про багату й різноманітну книжкову традицію.
Натомість Великдень не став настільки "літературним" святом. Не можна говорити про "великодні історії" так само, як ідеться про "різдвяні історії" – цілісної жанрової традиції не утворилося. Чому так сталося? На літературний процес вплинуло кілька причин. Але найперше, звісно, сама біблійно-церковна основа обох празників.
Різдво – найбільш "дитяче" й найбільш "родинне" з усіх християнських свят. Смисловим центром Різдва є образ Бога, як Дитини-Немовлятка та Святої Родини. Піст, який передує святкам – це очікування народження. Самі святки – радість із приводу того, що Боже Дитя народилося. Різдво – це радість, не заплямована скорботою, і дитинство, не обтяжене тривогами. Усі злі сили, що присутні у різдвяних дійствах (наприклад, образ царя Ірода) – спрощені, карнавальні, їх легко подолати.
Натомість Великдень – свято церковне, храмове, літургійне, адже кожна Євхаристія нагадує та стверджує смерть і постання з мертвих Спасителя.
Воскресіння Христове є, безперечно, перемогою Життя над смертю, Святості над гріхом, Вічності над тлінням, Любові над ненавистю. Це світла й радісна перемога! Але все ж таки невід’ємною частиною Великодньої символіки є Хрест. Попри святу й усеохопну радість від перемоги Життя над смертю, християнам постійно нагадується і про ціну цієї перемоги, а ціна страшна – тяжкі страждання і смерть Божого Сина. Різдвяна радість – дарована, Великодня радість – вистраждана. Таке переживання свята підкреслює і Великий Піст, що передує празнику Христового Воскресіння, – то час покаяння; і, звісно, Страсний тиждень: християнин крок за кроком спостерігає за тим, як діється відкуплення світу – за муками Спасителя, описаними в Євангелії, та переживає це у своєму серці.
Таким чином, внутрішня основа свята залишає доволі небагато місця для літературної гри, тим паче, казковості й чарівності: з одного боку легко скотитися до блюзнірства, з іншого – дуже тонка межа до профанації та банальності.
І все ж чимало авторів ХІХ і ХХ століть – і європейських, і американських – зверталося до теми Великодня у своїх творах.1 Адже це свято посідає важливе місце в переживаннях багатьох людей – отже, є підставою для літературного осмислення.2
В українській літературі свято Воскресіння Христового привертало увагу багатьох митців – у поезії (сотні творів від Шевченкового "На Великдень на соломі…" до авторів ХХІ ст..), драматургії (наприклад, "На полі крові" Лесі Українки – п’єса про Юдину зраду, одна з найтонших спроб літературного аналізу цього образу у світовому мистецтві), і звісно, прозі (Марійка Підгірянка, Віктор Домонтович, Богдан Лепкий, Наталена Королева, Ольга Мак, Віра Вовк, Оксана Лятуринська й багато інших письменників3).
Жанрово-тематично великодня проза поділяється на кілька груп:
1)історичні оповідання на Євангельський сюжет (цикл "Во дні они" і Н. Королевої, цикл "Звізда істини" В. Герасимчука, оповідання "Апостоли" В. Домонтовича, "Хрест" М. Мучинського, "Божі діти" М. Яцкова, "Зустріч із Воскреслим" І. Кмети-Єфимовича, "Голгота" О. Гижі);
2)авторські легенди чи перекази, що ґрунтуються на біблійних або апокрифічних сюжетах і образах ("Бджола Мета" К. Малицької, "Легенда про досконалу Скелю" Г. Манів, "Донька Пилата" Ю. Редька, "Ранок" З. Живки, "Смерть Пилата" О. Гижі);
3)флористичні легенди, тобто твори про походження або перетворення певних рослин, що використовують страсні чи великодні образи ("Трепета" К. Малицької, "Легенда про калиновий кущ" В. Вовк, ряд новел із циклу "Левада Пречистої" А. Лотоцького);
4)казки, легенди, оповідання про писанки ("Казка про Киянку Красуню Подолянку" О. Мак, "Легенда про писанку Свят-Миколи" В. Вовк, "Як яєчко крашанкою стало" Р. Завадовича, "Писанка" О. Лятуринської);
5)казки й оповідання про вербу, пов’язані зі святом Вербної неділі ("Вербна неділя" Ю. Смаль, "Прощання з вербою" З. Мензатюк, "Вербиченька" З. Живки);
6)оповідання про храмове переживання посту, Страсного тижня та Воскресіння Христового ("До плащаниці" Б. Лепкого, "Плащаниця" М. Кравців, "З краю дитинства" І. Керницького);
7)оповідання про особисте переживання Святої Неділі, як відродження душі чи навернення ("Великодній дзвін" М. Подворняка, "Святий" О. Пушкар);
8)оповідання та нариси про заборону святкування Великодня в радянські часи ("Христос воскрес" М. Подворняка, "Святий" О. Пушкар, "Стратегія Великодня" Р. Лиші);
9)оповідання, нариси, веселі мініатюрки про родинне святкування, про дитячі спогади від Великодніх свят ("Лесина квітка" Н. Наркевич, "Жайворонки" А. Косовської, "Великодня пригода" Л. Храпливої-Щур, "Голуби" О. Лущевської, "Паска, освячена життям" Т. Полубко, "Бабине святкування" В. Думанського, "Великдень" А. М’ястківського, "Я до тебе з хлібом-паскою" Г. Бондаренко, "Зелена Казка Весни" М. Людкевич і багато інших);
10)оповідання, казки, замальовки про народні обряди на честь Великодня (зокрема, про "субітки" – "Субітка" І. Керницький, про гагілки – "Марійчин Великдень" М. Підгірянки, "Гаївки" Б. Лепкого, "Молоданчик" З. Мензатюк тощо), а також про весняне оживання природи ("Бай-казка" О. Лятуринської).
Таким чином, як бачимо, частина авторів намагається зазирнути в далеке минуле – хоч подумки стати свідком Євангельських подій, натомість інші письменники пишуть про сучасне для них святкування Великодня. А разом вони, ніби мозаїка, створюють доволі широку та розмаїту картину – щире переживання Христового Воскресіння. Причому великодні твори не обмежуються лише самим днем свята, але охоплюють значний часовий проміжок і відповідні теми: Великий Піст, Вхід Господній у Єрусалим (і відповідно Вербна Неділя), Страждання Спасителя (і Страсний тиждень церковного календаря), власне Воскресіння Христове і Великдень, Світлий тиждень празника. Кожен автор у свій спосіб закликає читача відгукнутися душею на свято й пережити його повнішою мірою.

Про збірник "Великодні дзвони" та серію "Великодня антологія"
Проект "Великодня Антологія", том І: "Великодні дзвони" (оповідання, легенди, казки)
Готується до друку. Побачить світ у лютому. Видавництво "Свічадо" (Львів)
Читачеві вже, напевне, знайома "Різдвяна антологія", аналогічна святкова серія видавництва "Свічадо", що стартувала 2006 р. й нині включає в себе кілька томів: "Різдвяна ніч", "Святий вечір", "Казки Різдвяного Ангела".
Нам залежало донести до української родини якнайрозмаїтіше зібрання великодньої прози, охопити доробок і авторів материкової України, і діаспори, повернути забуті імена, познайомити читача з новими творами.
Маємо зазначити, що запропоноване видання – не перша спроба донести до українського читача широку добірку Великодніх творів. Слід згадати такі книжки:
"Великодній ранок": збірник великодніх оповідань і віршів. / Зібрали І. Барчук і М. Подворняк. (Торонто – Чикаго: Дорога правди, 1957 – 255 с.);
"Великодні дзвони": антологія української великодньої поезії. / укладач. Г.Г. Кінах. (Рим: в-во оо. Василіан, 1968. – 239 с. – "Українська духовна бібліотека").
Проте вони були видані в діаспорі, крім того з тих пір минуло вже кілька десятиліть. За той час написано чимало нових текстів, зокрема й сучасними авторами в незалежній Україні.
Збірник "Великодні дзвони" розпочинає серію "Великодня антологія"4. До нього увійшли оповідання за євангельськими мотивами, авторські легенди, літературні обробки народних легенд, казки, а також підбірка різноманітних творів про писанки.
Відкриває видання повість "Азор", нам не відомі навіть повні ініціали автора. Протоієрей С. В. Савчук – так було підписано дві невеличкі книжечки, що побачили світ 1930 р. у видавництві "Вісник" у Вінніпезі. Перша називалася "Десять біблійних оповідань"; друга "Азор" (Оповідання з часів Ісуса Христа для молоді) – його ми по стількох роках знову пропонуємо до уваги українського читача.

Усього до збірника включено понад три десятки творів (це доробок 22 авторів).

Оповідаючи про Воскресіння (короткий нарис про українську великодню прозу)Публицистика

Оповідаючи про Воскресіння (короткий нарис про українську великодню прозу)
Публицистика