Світла радість різдвяного дива (Про українські різдвяні казки)

СВІТЛА РАДІСТЬ РІЗДВЯНОГО ДИВА
(Післямова до збірника: "Казки різдвяного Ангела". – Львів: "Свічадо", 2008.)

З усіх християнських свят саме Різдво найдужче асоціюється з дитинством і родиною. Цьому сприяє і Євангельська оповідь, і головні персоналії празника: Немовля на руках молодої гарної Матері, Свята Родина. Творець всесвіту став дитиною, звичайним малюком, крихітним, беззахисним, безпомічним – образ, який протягом багатьох століть зворушує людські серця. По суті, Різдво – це день народження, найбільш інтимне, для багатьох улюблене, родинне свято. Й усе ж, Він є Чудесне Дитя, Божий Син, здійснення пророцтв, отже – Диво. Дивовижність Господнього втілення, що сповнює благоговінням серця вірних, накладається на ряд чудес-знамень – явлення ангелів, незвичайна зоря над вертепом, поклоніння мудреців-магів. Все це надає Різдвяним святам особливої атмосфери – сподівання й очікування дива. Таким чином, через саму свою суть Різдво легко з просто церковного, релігійного стало родинним святом, а головними його учасниками – діти.
Зрозуміло, що цей настрій відчули та підхопили письменники. Перші святочні історії, якщо ми згадаємо твори Е.-Т.-А. Гофмана, Г.-К. Андерсена, Ч. Діккенса [1], були написані саме в жанрі казки чи «чудесної оповіді». Справді, коли ж іще, як не на Різдво, з’ясується, що лялька-лускунчик насправді зачарований казковий принц. І що інше, крім доброї різдвяної псальми-колядки, може зруйнувати владу Снігової Королеви й розтопити лід у серці. Звісно, саме у Свят-вечір час загадковим Духам Різдва влаштувати для скупого Скруджа політ над містом, подорож у минуле й майбутнє – справжній іспит совісті…
Отже, вже на середину ХІХ ст. різдвяна казка поволі ставала невід’ємною частиною святочної культури. З усіх підвидів святочних історій, порівняно з оповіданнями й легендами, вона була найбільш світською. На жаль, протягом ХХ ст. в європейській, і особливо американській літературі, первісний християнський смисл зникнув із багатьох різдвяних оповідей, бо одне з найголовніших церковних свят стало просто родинним. Цей настрій також одразу позначився на художніх творах: так виникли казки про пригоди Санта-Клауса в США, різдвяного гнома в Норвегії, Батечка Різдва в Англії тощо.[2]
Винятком із цієї тенденції є твори, які умовно можемо назвати «казки про Різдвяного Ангела». Вони мало піддалися впливу «безхристиянського» Різдва. Нині важко сказати, звідки узявся цей літературний персонаж і хто першим увів його в літературу в далекому ХІХ ст., але історії про пригоди та діяння Різдвяного Ангела приваблюють авторів різних країн і по сьогодні. [3]
Витоки образу можна шукати в ангеликах-прикрасах на ялинку, паперових ангелах-витинанках, порцелянових ангелятках тощо. У низці «не святочних» казок К.-Г. Андерсена (таких, як «Пелюстка з небесного саду», «Ангел») діє подібний персонаж – не грізний небесний воїн, а янгол-дитина, янголя. А можна вважати підставою до появи казок про Різдвяного Ангела багатий пласт святочних легенд і навіть ангелів-благовісників Євангельської оповіді. Проте якщо в легендах події відбуваються давно, в далекі минулі часи, то в казках чудесна зустріч стається нині, в наш час. І найчастіше Різдвяний Ангел-Благовісник приходить до дітей, бо вони щирі, чисті серцем і ще вірять у дива.
В українській літературі одними з перших різдвяних історій також були казки – «Сосонка» Олени Пчілки та «Сльоза» Марка Черемшини (в якій, між іншим, діє Різдвяний Ангел). Потім на довгий час різдвяна казка, як жанр, втратила зацікавлення українських авторів, надовго поступившись оповіданням і легендам. До певної міри це пояснити легко: народна скарбниця легенд і переказів давала багатий літературний матеріал, а в реалістичному оповіданні (навіть святочному) письменники мали можливість підійняти гострі питання нелегкого для українців ХХ ст.. [4] Проте маємо згадати твори Юрія Шкрумеляка, Зої Вишгородської, Іванни Савицької, Івана Керницького, Ольги Мак.
Якщо хронологічно проглядати перелік українських різдвяних казок, стає помітно, що більшість із них написана вже в незалежній Україні. Багатьох сучасних авторів приваблює літературна традиція оповідей про Різдвяного Ангела (Марія Людкевич, Марічка Крижанівська, Наталя Шраменко, Зоряна Живка, Меланія Павленко-Кравченко, Валентина Вздульська, Юля Смаль, Марія Морозенко, Анна Лип'ятських, Оксана Лущевська). Давній образ залишається цікавим і донині, кожен письменник по-своєму передає зустріч земного й небесного світів у ніч народження Спасителя. Інколи в Благовісника «звична й проста» робота – він приходить до маленької дитини, щоб подарувати їй диво та радість. А буває, що Різдвяному Ангелу доводиться виправляти плоди людського зчерствіння – заопікуватися покинутими тваринками (собачам, кошеням) або навіть вирушити в гості до самотньої баби-яги. Іноді Різдвяний Ангел схожий на веселого, трохи легковажного хлопчиська – він забув морозяного дня вдягнути шалик, але може бути сивим старцем і палити люльку. Часто Різдвяний Ангел – то друг, що приходить на допомогу й захищає від злих сил, але часом і йому вкрай потрібна людська допомога…
Звісно, українська літературна палітра доволі багата й не обмежується лише одним типом казок. У Зірки Мензатюк бачимо особливі, власне українські сюжети – казки про колядки. Цей же народний колорит проростає у повісті Оксани Лущевської «Дивні Химерики» [5] – всі таємничі пригоди крутяться довкола старовинної скриньки з вертепом. Людмила Юрченко та Микола Мучинський дарують своїм юним героям різдвяну подорож у сні. Й у цих авторів знову ж невід’ємною частиною казковості є українські традиції – колядування, відвідання з вечерею хресних батьків. Натомість у творі Галини Манів події відбуваються не в час свята, Різдво натяково, лише як ікона, постає в кульмінаційному епізоді. А письменник із химерним ім’ям Саврадим [6] робить головними персонажами своєї повісті родину гачків, на які чіпляють новорічні прикраси.
Серед різдвяних творів Івана Малковича слід особливо згадати «Різдвяну рукавичку» [7]. Спершу письменник переказує знану для більшості українських дітей казку, але в ту мить, коли рукавичка мала б луснути й порватися, стається диво – рукавичка виростає так, аби всі звірі могли в ній поміститись. Із вдячності до діда, чия рукавичка стала для лісових мешканців теплою хаткою в морозяні дні, звірі йдуть до нього з колядою. І дід, звісно, не забирає в них свою рукавичку, але обдаровує, як і належить, довгожданих колядників.
Усі різдвяні казки наскрізно перейняті відчуттям дива і радості, світла та щирості. Кожна з них несе в собі дитяче зачудування життям: звичайних речей, справ, подій не буває, скрізь може ховатися чудесне, потрібно тільки побачити його. По суті різдвяна казка – це притча, головне завдання якої нагадати людям настанову Спасителя: «Будьте, як діти…»

Виноски:
1. Єдиний український переклад казки Е.-А.-Т.- Гофмана “Лускунчик і мишачий король”, який у 1970-х рр.. виконав М. Попович, є адаптованим – у ньому Різдво замінено на Новий рік. Перший повний переклад "Снігової Королеви" Г.-К. Андерсена нещодавно здійснила Г. Кирпа (К.: Школа, 2006), досі видавався переказ О. Іваненко, скорочений і з вилученням християнської образності. "Різдвяна пісня у прозі" Ч. Діккенса є в перекладі І. Андрусяка (збірник " Різдвяні історії", К.: Школа, 2007) й О. Мокровольського (Ч. Діккенс "Різдвяні повісті", Тернопіль: Навч.книга – Богдан, 2007).
2. Українською мовою виходили: Л. Ф. Баум "Життя та пригоди Санта-Клауса", пер. А. Саган. (Тернопіль: Навч.книга – Богдан, 2008), Йо Тенф’юр "І святочному гномові буває нелегко", пер. Г.Кирпи у збірнику "Різдвяні історії" (К.: Школа, 2007)
3. Одна з найбільш резонансних: Ю. Гордер “У дзеркалі, у загадці”, пер. з норвезької Н. Іваничук. – Львів: Літопис, 1998.
4. Див. добірку у збірнику "Святий вечір": оповідання українських письменників. – Л.: "Свічадо", 2007.
5. Лущевська О. Дивні химерики або Таємниця старовинної скриньки (різдвяний детектив).
– К.: Грані-Т, 2008
6. Саврадим (Віктор Єганов) «Пригоди ялинкових гачечків». Твір відзначено ІІІ премією в конкурсі "Рукомесло" – 2004. rkomesl.ru_contest04_savradym.html
7. "Різдвяна рукавичка" (Українська народна казка з продовженням Івана Малковича). – К.: Абабагаламага, 2004

АНОТАЦІЯ

Святої Вифлеємської ночі заспівали ангели в небі псалом радості:
"Слава у вишині Богу і на землі мир, а в людях благовоління!"
Кажуть, що відтоді, крізь віки й по сьогодні,
кожної Святвечірньої ночі облітає Різдвяний Ангел-Благовісник усі країни,
зазирає до кожної хати та невидимо нагадує людям:
"Христос народився! Славімо Його!"
Він зміцнює в серцях надію на перемогу добра та світла, спонукає до милосердя.

Завітав Різдвяний Ангел...вв
...і до вбогої дівчинки, що шукала ліки для хворої мами
...і до хлопчика, який мріяв навчитися бачити серцем
...і до маленьких змерзлих горобчиків і звірят у лісі
...і до самотньої баби-яги
та з усіма поділився святою різдвяною радістю!

"Казки Різдвяного Ангела" – третя книжка у серії "Різдвяна антологія", що стартувала 2006 року. Вона містить твори українських письменників ХІХ-ХХІ ст., серед яких Олена Пілка, Марко Черемшина, Юрій Шкрумеляк, Зоя Вишгородська, Іванна Савицька, Іван Керницький, Ольга Мак, Марія Людкевич, Зірка Мензатюк, Наталя Шраменко, Зоряна Живка, Меланія Павленко-Кравченко, Галина Манів, Людмила Юрченко Валентина Вздульська, Юля Смаль, Микола Мучинський, Марія Морозенко, Оксана Лущевська, Марічка Крижанівська та інші.

Видання призначене для родинного читання, добірка творів розрахована здебільшого на дітей 7-12 років. Книжка стане в пригоді вчителям молодшої школи, викладачам української літератури, християнської етики, українознавства, а також катехитам і служителям недільних шкіл.

http://www.svichado.com/home.html

Світла радість різдвяного дива (Про українські різдвяні казки)Публицистика

Світла радість різдвяного дива (Про українські різдвяні казки)
Публицистика