День святого Миколая – дитяче свято (Короткий нарис)

Це післямова до збірника п’єс і сценаріїв:
"Святий Миколай" (сценарії до свята). – Львів: Свічадо, 2008.

День святого Миколая – дитяче свято

1. Кілька слів про Миколая Мирлікійського.
Святий Миколай-Чудотворець, архиєпископ Мирлікійський, належить до найвизначніших святих християнської церкви. Його люблять і вшановують на Заході та Сході. З особливим нетерпінням чекають на день пам’яті святителя діти – бо для них то означає веселе свято й подарунки.
Архиєпископ Миколай, багатолітній пастир антіохійських християн на межі III–IV століть, був однією з найяскравіших постатей в історії Церкви перших віків. Його служіння припадає на час останніх великих гонінь на вірних і подальше становлення Церкви після Костянтинової реформи, коли “період катакомб” відійшов у минуле. Відомо, що владика Миколай брав участь у І Нікейському Соборі, який закріпив у Символі Віри основне догматичне вчення християнства, проте жодних богословських праць він по собі не залишив. Що ж тоді живить людську пам’ять про святого вже стільки століть? Серед сучасників отець Миколай відзначився чистотою життя, за яку мав від Бога дар чудотворення, а також милосердям і благодійністю. Очільники Церкви й богослови, встановлюючи свято, закликали вірних пам’ятати саме про ту взірцеву чистоту й щедру доброчинність, брати їх за взірець.
З історичних джерел знаємо, що вже в VI ст. день упокоєння святого став значним християнським празником Східної Церкви – тоді імператор Юстиніян І (527–565) збудував на його честь церкву в Константинополі. Єрусалимський канонар VII ст. на 6 грудня каже: “Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города”. Усі грецькі місяцеслови з IX століття мають цей празник. Найдавніший життєпис святого Миколая походить теж із IX ст., а імператор Мануїл Комнен (1143–1181) навіть державним законом приписав святкувати день пам’яті Святого Миколая. З Візантії празник поширився по цілому світу – й на українські землі також. За переданням князь Аскольд узяв святого чудотворця за небесного покровителя й мав хресне ім’я Миколай.
До Західної Церкви празник прийшов у IX ст., коли папа Миколай (858–867) – перший папа з цим іменем – близько 860 р. збудував у Римі церкву святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося воно в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, жінка цісаря Оттона II (973–983).
Саме на німецьких землях день Святого Миколая перетворився на дитяче свято, та сталося це через кілька віків. Загалом же, найперше (в деяких країнах і по сьогодні, особливо Болгарії та Греції) Святий Миколай є опікуном подорожніх, моряків і рибалок. Йому присвячене місто Амстердам – столиця Голландії, країни великих мореплавців. Адже згідно з житієм Святий не одноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха – силою молитви зупиняв грозу чи бурю. Так довший час вважалось і в Україні – кожен рибальський курінь мав обов’язково ікону цього святого, перед якою на початку ловецького сезону й у часи негоди, стихійного лиха служили молебень. Й нині у храмах саме перед іконою св. Миколая моляться, вирушаючи в далеку дорогу, а також при освяченні різноманітних транспортних засобів.
Вважався Святий Миколай і захисником бідних, скривджених, несправедливо засуджених – також на основі житійного передання. Шанували святителя і як покровителя шлюбу. Бо, згадаймо, що одне з перших його чудес – рятунок від ганьби та блуду трьох сестер, батько яких не мав коштів на посаг і весілля. Тоді, ще юний, священик Миколай уночі підкинув до хати тієї родини три торби грошей. Згодом через те, що вшанування св. Миколая випадало у році двічі – у грудні та травні, часи знакові для хліборобів, за свого покровителя узяли святого й трудівники-селяни…

2. Чому ж дитяче свято?
То як же Святого Миколая “привласнили” собі діти? Спершу, з появою шкіл при храмах, Святий Миколай став опікуном учнів – ця традиція теж ґрунтується на житії святителя, якому в дитинстві легко давалася всяка наука. Так, за хроніками відомо, що в ХІ столітті у Кельнському соборі в день пам’яті святителя учнів церковної школи обдаровували солодощами. З храму та школи свято поширилося на родину. У середньовічній Німеччині саме напередодні свята Миколая матері вручали дітям новий зимовий одяг, інші обновки. Погодьмося, що справити нове вбрання у ті часи справді можна було вважати за привід для свята. Разом із вбранням діти отримували й солодощі – горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами (аналог українських миколайчиків-медівників), шкільне приладдя, зрідка іграшки, які клали в нові чи полагоджені й начищені старі черевики. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня замість солодощів – в’язку різок. Хто гідний подарунка, а хто ні, – вважалося, записано у “Золотій книзі”, яку має при собі небесний опікун. У старих церковних записах є такі слова: “Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей” (1555 р.). А в давній миколаївській колядці: “Святий Ніколасе, мені поклади, що за потрібне вважаєш ти. Яблука, горіхи, мигдаль маленькі діти радо їдять!”
Подібний звичай перейнявся до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Польщі, Хорватії. У деяких країнах нечемні діти замість різки дістають вуглину чи картоплину.
Часто Святий Миколай приходить не сам. У ряді країн Західної Європи супутником Святого Миколая є ослик, який допомагає розвозити подарунки дітям. Він має незвичайну сіро-сріблисту шерсть. Саме для цього віслюка діти лишають біля черевичків кілька морквин – адже тваринка за нічну подорож втомиться та зголодніє. Про пригоди Миколаєвого ослика є багато історій. Це не небесний гість, а справжній земний віслюк. Але за німецькими легендами, Ніколаус завжди бере чотириногого помічника тільки з тієї ослячої родини, в якій від пра-пра-пра-прадідів тягнеться неперервна родова лінія. Легко здогадатися, що давній предок цього знаменитого роду колись віз на собі до Єрусалиму іншого важливого Вершника... В Австрії в день свята спершу вулицями міст ходить зграя лихих Крампусів-чортів – відбувається справжній чортячий парад. Вони гримлять ланцюгами, кричать, лякають перехожих. Але ось на майдані біля собору з’являється Святий Ніколаус – і чортівня злякано відступає, тікає й ховається. Настає час подарунків. Лихий чорт, що приносить різки, ходить за Миколаєм у Хорватії та Словаччині. У Чехії ж, коли Святий Мікулаш рушає до дітей, його супроводять ангелик і чорт-паркел. Кожен з них має по книзі – там занотовані добрі та лихі справи кожної дитини. Перш ніж вручати дарунки, чиниться суд: чи заслужив малюк на небесні гостинці.
В Нідерландах свято починається ввечері 5 грудня – діти й дорослі таємно дарують одне одному подарунки, які супроводять листівки з віршами, присвяченими адресату. У вірші слід передати всі найкращі побажання – так ніби це написав сам Святий Миколай. Саме ж свято починається вранці. За народними голландськими повір’ями Сінтерклаас приїздить до країни з далекої Іспанії (чому саме з Іспанії – ніхто не знає). Визначний гість прибуває з моря на кораблі через Роттердам, зустрічають його у крихітному рибальському селі Моннікендам, що недалечко від Амстердаму. Супроводить святого пошт зі слуг-маврів, які звуться Чорні Піти й одягнені, як середньовічні пажі. Усі вони сходять із корабля – на набережній їх урочисто вітають бургомістр, альдермен, члени міського правління та юрми радісних людей. Сінтерклаасу підводять білого коня. Дзвонять дзвони, стріляють гармати, в небі пломеніють феєрверки. Святкова процесія рушає центральною вулицею через усе місто. Потім святий гість зі слугами відвідує різні дитячі заклади (школи, лікарні тощо). Ближче до Різдва Сінтерклаас приходить у родини. Коли наближається час гостини, батьки намагаються залишити малюків на самоті у вітальні. Тихенько прочиняються двері, у щілину просувається чорна рука й розкидає цукерки та фрукти. Доки діти збирають солодощі, до кімнати поважно заходить Святий Миколай. Він розпитує дітей про їхні справи, навчання, успіхи, невдачі, мрії, а також примхи й непослух (адже як небесних опікун усе знає!), трохи хвалить, трохи докоряє, дає поради та настанови – й іде. Подарунки ж будуть пізніше. На Святий вечір діти залишають на вікні чи біля каміну своє взуття, біля нього гостинці для коня Сінтерклааса (моркву, сіно, окраєць хліба). Вночі Святий об’їде по дахах все місто, всю країну, а Чорний Піт спуститься по димоходу й покладе кожному належні подарунки. Серед них є й обов’язкові – традиційні святкові солодощі: вершкові льодяники у формі троянди, гвоздики та сердечка, шоколадні чи мигдалеві ініціали дитини, марципанові поросятка, коник і сам Сінтерклаас, різні фігурки-медівники.

3. А в Україні?..
В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим празником, а в багатьох містах і селах того дня припадало храмове свято. (Навіть нині тільки в Києві на Подолі є три церкви Святого Миколая – і кожну супроводить давня легенда.) У різних місцях миколаївські гуляння мали різноманітні назви й особливості: обходження дворів, миколаївські колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо.
Цього дня варили пиво. “Вітали сніжну зиму” – на санях тричі об’їжджали довкола села. А для дітлашні пеклося особливе печиво – миколайчики. Це було своєрідне “розполовинення посту”, після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, лагодити вертепи. Цікаве обрядове дійство “Гоцання”, що раніше проводились на зимового Миколу (запис про нього був здійснений фольклористами на Чернігівщині у 1980 рр.). У його основі – пошанування дідусів і бабусь, всіх тих, у кого вже народились онуки. Оповіді людей старшого віку в різних місцях України містять також уривки обрядових дійств, що колись пов'язувались з водінням Кози на свята Введення та Миколая. Тексти миколаївської “Кози” вирізняються насамперед згадками про музик, про діда й бабу, про вовка, зайця. [1] Характерним для миколаївських гулянь є змагання господарів і колядників-гоцальників в дотепах, жартах, каламбурах, знанні загадок, прикмет, прислів'їв, приказок, небилиць, скоромовок і т.ін.
З постанням у другій половині ХІХ ст. на Галичині мережі українського шкільництва, виникла потреба в яскравому дитячому святі. Як і колись було у Німеччині, Святий Миколай став опікуном українських школярів. Цього дня діти не лише чекали на подарунки. До нього старанно готувалися: вчили вірші, пісні, вправлялись у виразному читанні, аби не осоромитися перед святим гостем. День Святого Миколая означав конкурси, змагання, забави – певне підбиття підсумків у навчальних здобутках, а також дитячий іспит совісті напередодні Різдва – підсумок добрих справ і збитків-непослуху.
Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулося на цю потребу. Найперше слід згадати про Івана Франка. Йому належить віршований переказ легенди “Чудо з утопленим хлопцем” й одноактова п’єса “Суд святого Николая”[2], в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не давати дітям подарунків. Також у цій драматичній мініатюрі бачимо мотив, який притаманний більшості подібних українських творів – любов до рідного краю, вірність батьківській мові, а також повага до книги і пильність у науці зведено до чесноти, гідної похвали святого.
Драматичні твори на честь дня Святого Миколая писали такі українські письменники початку-середини ХХ ст. Марічка Підгірянка, Роман Завадович, Леся Храплива, Ївга Шугай, Й. Гаврачинський, М. Єреміїв [3] й інші, крім того, до нас дійшов у різних редакціях ряд текстів невідомих авторів. З поверненням дня Святого Миколая до українських дітей за Незалежної України виникли нові п’єси та сценарії (тут слід згадати Ігоря Калинця, Віру Багірову, Василя Селезінку, Роману Кобальчинську, Володимиру Круковську й особливо молоду авторку Оксану Лущевську, яка створила повноцінний драматичний твір відійшовши від традиційної схеми). Багато письменників попрацювало й над створенням віршів-декламацій, таких необхідних для дитячого кожного свята. Вже український декламатор “Сніп”, виданий у 1930-х рр., містить їх більше двох десятків. Нині ж у різних виданнях їх зібралося близько двох сотень – таке розмаїття дасть можливість підготувати не одне свято.
Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає завжди під подушку, за винятком хіба тих, які не поміститься. Часто його супроводять світлокрилі янголята, а недалечко крутяться й чортики, котрі переконують святого, що вкраїнські діти були геть нечемні, тому не заслуговують на небесні гостинці. А самі рогаті вертихвости тільки й мають на очі, як украсти торбу з дарунками. Проте нічого в них не вийде! Миколай усе знає, та й ангелики добре пильнують. Всі хлопчики і дівчатка отримають дари від святого. Й лише дуже неслухняні дістануть від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного року. Отож, вітаймо святого Чудотворця, що загостив до нашого краю!

Виноски:
1. Детальніше про це можна прочитати в таких працях: О. Воропай “Звичаї українського народу” (Харків: Фоліо, 2007), Н., Данилевська, М. Ткач “Ішов Миколай” (Київ: “Снива”, 1996).
2. Довший час цей твір був незаслужено забутий. Ми раді представити його читачам у нашому збірнику. Цю п’єсу, а також твори Л. Храпливої упоряднику надала Галина Кирпа.
3. Деякі зі згаданих творів включено до збірника. Тексти М. Підгірянки “Святий Миколай на Прикарпатській Русі”, Й. Гаврачинського “Гостина Святого Миколая” (сценічна картина в 2–х діях), М. Єреміїв “Микольців подарунок” (комедійка в 1 дію) відшукати не вдалося. Проте сподіваємося на майбутнє вдасться повернути і їх до читачів.

ПРИКІНЦЕВІ ЗАУВАГИ, МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ТА КОРОТКА БІБЛІОГРАФІЯ
(від упорядника)

У цьому збірнику представлено біля трьох десятків сценаріїв і п’єс, написаних для дитячого свята на честь Святого Миколая. Це найповніше на сьогодні зібрання таких творів, що охоплює доробок українських письменників ХХ-ХХІ ст. Тут запропоновані тексти різного обсягу та складності. Деякі з них – дуже прості для виконання, мають невелику кількість персонажів і не потребують декорацій. З їхньою допомогою невелике дійство з нагоди свята можна підготувати в будь-якому садочку чи школі. Деякі п’єси є повноцінними драматичними творами з виразним сюжетом, вони потребують залучення чималої кількості акторів – дітей і дорослих, декорацій, костюмів, музичного супроводу. Вони стануть у пригоді театральним гурткам і студіям.
Хотілося б залишити кілька порад, які будуть корисні тим, хто вперше готуватиме свято на день Святого Миколая.
1. Було б доречно запросити на захід священика, який зміг би розказати дітям про життя святителя. Якщо немає можливості залучити священнослужителя, добре коли таку розповідь підготує вчитель. Переказ житія святого для дітей, добірку українських легенд, нариси про микільські храми України містить збірник “Мандрівка святого Миколая” (Львів: “Свічадо”, 2007), а коротку розповідь про те, як святкують цей празник в інших країнах, ми долучили до цього видання як післямову – матеріалу вистачить, аби підготувати тематичне заняття на уроці (християнської етики, народознавства чи української літератури) або виступ на святковому вечорі чи ранку.
2. Добре, якщо вчитель має можливість на уроці читання (в молодшій школі) чи української літератури (в середній) провести до свята заняття з позакласного читання. В українській дитячій літературі є неповторне явище – казки й оповідання про День святого Миколая. Матеріалом для уроку може стати, вже згаданий, збірник “Мандрівка святого Миколая” (Л.: “Свічадо”, 2007), або збірка “Ялинка” Віри Багірової (Ів.-Фр.: “Нова Зоря”, 2004), поеми “Життя та пригоди святого Миколая” Миколи Кондратенка (Л.: Каменяр, 2003), “Легенда про св. Миколая” Ірини Цельняк (Л.: Край, 2002). Також можна з даного видання відібрати якусь із сюжетних п’єс (І. Франка, Р. Завадовича, Ї. Шугай, Л. Храпливої, О. Лущевської чи “Надвечір’я св. Миколая”, “Чудесна ніч на святого Миколая” невідомих авторів) і підготувати в класі читання по ролях із подальшим обговоренням твору – адже кожен із них містить етичну проблематику актуальну для дитини.
3. Було б доречним, якби в школах (а також християнських недільних школах) поновили традицію влаштовувати з нагоди свята Миколая конкурси та змагання: декламації віршів, виразного читання, співу тощо. Заохочення до цього ми бачимо в кількох сценаріях, запропонованих у збірнику. Поки немає окремого збірника віршів до Дня св. Миколая, проте велику добірку таких творів можна знайти у виданнях: “Український садочок” (К.: Смолоскип, 1997), “Українське дошкілля” (К.: Смолоскип, 2004), Роман Завадович “Бог і Україна” (Тернопіль: Збруч, 2003), Роман Завадович “Вибрані твори” (Тернопіль: Економічна думка, 2001), Володимира Круковська “Святкуймо Миколая” (Л.: Євросвіт, 2002), “Готуємося до свята. Зима”, “Свято на порозі. Зима.” (Тернопіль: Підручники і посібники, 2008), Ірина Цельняк “Свято Миколая” (Л.: Край, 2000). Найповніша добірка пісень, авторських і народних, на цю тему міститься у виданні: “Господь – моя пісня” (Л.: Свічадо, 2006).
4. Той, хто уважно прочитав подані у цьому виданні матеріали, звернув увагу на те, яке важливе місце займає у п’єсах популяризація української мови та книги, заохочення до читання. Було б доречним, аби при виборі подарунків батьки й педагоги звернули увагу на цей момент. Для дитини є знаковим отримати “від Миколая” гарну художню книжку українських видавців (з творами, відповідними до віку), а також дитячий молитовник або перекази Святого Письма для дітей (якщо дитина їх ще не має). В наш час для більшості дітей солодощі й іграшки перестали бути ознакою свята. Цукерки та печиво у великій кількості продаються в усіх крамницях і коштують доволі дешево. Натомість нова книжка завжди є особливим подарунком.
5. Заохочуємо родини та педагогів звернути увагу на звичай писати листа св. Миколаю. Особливо з молодшими дітьми, які для написання потребують допомоги дорослих. Це не лише підтримує віру малюків у диво, але може допомогти батькам краще зрозуміти свою дитину, побачити її почуття та мрії. (Педагогам буде цікаво звернути увагу на таке видання: “З ЛИСТІВ КАНЦЕЛЯРІЇ СВЯТОГО МИКОЛАЯ” (Київ: Дуліби, 2007)
6. Протягом останніх кількох років у пресі часто напередодні свята виходять матеріали штибу: “Святий Миколай – український Дід Мороз” або навіть “Святий Миколай – український Санта-Клаус”. Не можна допускати такої мішанини в дитячих головах. Слід у цікавій і доступній формі пояснити дитині різницю між цими трьома персоналіями-персонажами. Найперше, про те мають подбати служителі християнських недільних шкіл і катехитичних занять, але цікаве заняття на цю тему доцільно провести й у загальноосвітній школі. Для цього на уроці зарубіжної літератури можна прочитати разом із учнями казку американського письменника Ф. Баума “Життя і пригоди Санта-Клауса” (Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008), російського письменника В. Ф. Одоєвського “Мороз Іванович”, а потім переказ житія св. Миколая для дітей (прозовий чи поетичний), обговорити ці твори з дітьми – й показати різницю між казкою та церковним переданням.
7. День Святого Миколая відображає загальнолюдську мрію про диво, саме тому діти й дорослі однаково люблять це свято. Й усе ж, дбаючи про подарунки, які потішать малечу, слід не забути, що це свято – найперше християнський церковний празник на честь визначного святого. Воно дає можливість і підставу поговорити про етичні уроки життя святителя Миколая, а також про такі світоглядні речі, як віра в Бога, завдання люди чинити добро на землі, про те, в чому полягає “вічна пам’ять” тощо.

http://www.svichado.com/home.html

День святого Миколая – дитяче свято (Короткий нарис)Публицистика

День святого Миколая – дитяче свято (Короткий нарис)
Публицистика