СИЛА ТЯЖІННЯ - Зоряна Живка

СИЛА ТЯЖІННЯ
З ЦИКЛУ “МОВЧАННЯ УДВОХ” (МОЛИТОВНІ ДІАЛОГИ З БОГОМ)

Одного разу я потрапила на Небеса. Взагалі мені там сподобалося. Але… але мене весь час дуже непокоїла одна думка. Зовсім безглузда думка весь час крутилася в моїй голові й заважала моєму райському блаженству. Отож, я сиділа на райській траві й тихенько нудилася. Аж доки не почула поряд себе:
– Ти чого така кисла?
Я ніяково посміхнулася, й повернулася до свого співрозмовника. Цього лишень і не вистачало! Доведеться таки сказати… Я опустила очі й повільно проказала:
– Розумієш, мій Спасителю, – зітхнула, – але я боюся впасти, – пауза. – Впасти з неба. Це ж як високо – страшно уявити! А як боляче буде гепнутися з такої височини.
Мені було дуже соромно: якої Він буде тепер про мене думки? Що чекає на мене: суворі докори за малу віру чи, може, кпини? Але разом з тим я почувала певну полегкість, бо це сказано, і тривога не лежить тягарем на душі. Але Господь не докоряв мені, і навіть не сміявся. Він спитав:
– Ти пам’ятаєш шкільну фізику?
Я забула про ніяковість, бо стало цікаво: до чого тут фізика.
– Фізику? Ну, як Тобі сказати..? Трохи ще щось є в голові.
– Чому яблуко падає на землю?
– А … Цей анекдот про Ньютона… Механіка, мабуть клас дев’ятий. На тіло діє сила тяжіння Землі, здається, вона називається “g” і дорівнює 9,8. Там є ще купа формул на вирахування швидкості, прискорення тощо. Бр-р!
– Молодець, навіть на Небі може знадобитися те, що колись добре вивчив у школі. Отже на Землі тіла падають на землю. А з Місяця теж на Землю?
– На Місяці на Місяць, на Сонці на Сонце. Кожне велике тіло притягує до себе менше ось цією силою тяжіння.
– Гаразд, а де знаходиться ця сила, звідки вона діє?
Ми вже не сиділи, а йшли якоюсь райською стежиною.
– Ой, не пам’ятаю точно, але здається вся справа у центрі. Тіла, що знаходяться в просторі, де найсильнішим тілом є Земля, притягаються до її центру, так само і з іншими. Сама Земля є в колі дії сили тяжіння Сонця і теж притягається – до його центру. Але я ж не фізик, я більше тямлюся на літературі, усіляких там сонетах, романтиках й інтертекстуальних зв’язках. І взагалі, до чого тут фізика? Хіба на Небесах діють такі ж закони, як і на землі?
– Точнісінько такі ж. Є центр, від якого діє сила тяжіння.
На райській галявині по-небесному блаженні хлопчаки грали у волейбол. М’яч відлетів у наш бік і я його відбила. Таке диво можливе хіба тільки на Небесах, в чудовому земному волейболі мені ніколи не вдавалося поцілити по м’ячу. Крім того в подібних іграх можна зламати нігті.
М’яч полетів до гравців і вони, приязно помахавши нам рукою, продовжили гру.
– Мій Спасителю, я не фізик, та й проблема, що мене мучила абсурдна, мов середньовічна схоластика.
– Середньовічна схоластика не абсурдна.
– Вибач, то було невдале порівняння, – я зітхнула. – Я не можу зрозуміти одну річ: чи можливо впасти на Небесах або, ще гірше, з Небес? І мені хотілося б дізнатися про це якимось іншим шляхом, аніж на власному досвіді.
– Тоді повернемося до фізики. Є всесвітній всезагальний закон тяжіння, який полягає в тому, що всі тіла притягаються до центру того світу, в якому перебувають.
– Що з цього випливає?
– Де центр раю?
Я знизала плечима:
– Звідки ж я знаю? Хіба про це говориться в шкільному курсі фізики? – я усміхнулася, уявивши шкільний предмет з назвою “Фізика, географія та біологія Царства Небесного”.
– Це не фізика, а метафізика.
– Метафізика? – метафізику я вивчала в університеті. – Що ж, пофілософствуємо…
“Центр, центр, центр… – я зморщила лоба (це допомагає думати), за звичкою подивилася вгору. – Центр – це мабуть те, без чого не можна уявити предмет або явище. Центр кола в геометрії – ні, не те. Центральні персонажі та проблеми твору… Точно!”
– Маєш ідею?
– Ага. Дивись, – я була майже горда від здогаду, – якщо вважати центром те, без чого щось не може існувати, тоді центр Раю-Небес-Церства Бог!
Я б могла запишатися від того, що прийшла до такої геніальної думки, але раптом в моїй голові постали цитати з дуже хороших мудрих книжок, де я це прочитала.
– Правильно. І що з цього випливає?
– Що?
– Ну, якщо якимось чином ти не будеш дивитися під ноги, – на стежці, якою ми йшли лежало кілька яблук (райських) – вони скотилися до нас із яблунь, що росли обіч, – і спіткнешся, або підсковзнешся, або полізеш на дерево і під тобою, якимось дивом, трісне гілка (в житті часом трапляються дива) – то ти звісно впадеш. Але куди?
Подумати над цим питанням я не встигла, бо таки спіткнулася об якийсь райський плід, здається таки яблуко. Проте чомусь не гепнулась, не заорала носом, ні… Я була ціла, і навіть щаслива. Чому?
Звісно, бо мене підхопили руки мого Спасителя, то ж я знаходилась просто в обіймах Бога…
– Запам’ятай, серденько, впасти можна скрізь, навіть у Божому Царстві. Але головне, є сила тяжінняяя і твій рух завжди буде доцентровим. Ти пам’ятай про центр і не переймайся марно.
Я радісно всміхнулася і ствердно хитнула головою: “Як усе просто!”
– До речі, хочеш яблуко?
***
– Хочеш яблуко?
Мама поставила тарілку з яблуками на якийсь конспект перш ніж я встигла сказати: “Ні!”
Переді мною лежала розгорнута Біблія – я шукала доречну цитату на епіграф до есею… Студентські будні. Не було раю. Був увімкнений комп’ютер, купа нотаток на столі…
І Бог – не лише на Небі, але й у моїх буднях також.
Я просто задрімала. Розчарування поволі закрадалося у душу. Отак завжди…
Закладинка стояла на віршах з десятого розділу Євангелії від Івана. Ось вона, ключова думка: “ І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки.” (Iв. 10:28)
І мені здалося, що десь поряд усміхається Спаситель: “Пам’ятай про доцентровість світу і силу тяжіння”.

СИЛА ТЯЖІННЯПроза

СИЛА ТЯЖІННЯ
Проза