Продаю душу! МОЯ ІСТОРІЯ

МОЯ ІСТОРІЯ
( З ЦИКЛУ ПРИТЧ “ЗУСТРІЧ. ДОТИК НЕБА”)

Я живу на Ярмарку Суєти вже багато років, скільки себе пам’ятаю тут завжди вирує торг: хтось продає щось, інший купує, ще хтось міняє. А я, а я тут навіщо? Отож і я надумалася щось продати. А тоді, може, й куплю що-небудь.
Продати… Спочатку я винесла до яток свої мрії. Вони були такі барвисті, легкі та веселі, як повітряні кульки, що необережний вітерець, поспішаючи у своїх справах, зачепив їх крилом; і вони полетіли у далину… Небо було таке голубе і безмежне… А я повернулася додому без товару і без грошей.
Тоді я вирішила продати своє натхнення, свій час, свої сподівання… Вони розходилися так швидко, проте коштували так мало. За кілька днів у мене вже не було товару. Я лишень сплатила податки – і грошей теж як і не було.
І тоді я наважилась продати те єдине, що в мене ще зосталося – свою душу.
Рання пташка росу п’є. Ще тільки сіріло, як я вирушила на базар, знайшла той ряд, де продавалися душі. Й собі стала.
– Що ви за свою хочете? – до мене наблизився перший покупець.
– Як ваша ласка, то 100 карбованців любові.
– Любові? Пхе, що за дурниці?.. Давайте, я вам сотню влади відрахую.
– Ні, дякую.
І той пан пішов собі торгувати далі… Незабаром він вже купив душу в одного юнака край ряду.
– В яку ціну ваша душа? – до мене підійшов наступний покупець. Якщо перший був схожий на Великого Боса, то цей чи то на Продюсера, чи то на Рекламного Агента…
– 50 любові, – я трохи знизила ціну.
– Любові? Дорогенька, любов – це ж антикваріат, вона зараз хіба що в музеї лежить. Півсотні слави – і по руках.
Але я не схотіла. І покупець рушив далі.
– По чім твоя душа, голубонько? – поспитала мене Підстаркувата Пані, мабуть з косметичного салону.
Я назвала ціну.
– Тю, нащо тобі це сміття. Любов!.. І хто цим дітям такою дурницею голову забиває? Я тобі, серденько, зараз відрахую краси, молодості…
Потім мені пропонували ще багатство, удачу, знання і визнання, силу, насолоду… А я все знижувала і знижувала ціну:
– Шановні, дайте хоч копієчку любові!..
Розумієте, не те, щоб я гребувала знаннями чи красою, не хотіла молодості, успіху, насолоди. Просто без душі вони були б безглуздими. І тільки любов вартувала того, щоб віддати за неї душу.
Нарешті, десь по полудні, до мене просто перестали підходити покупці.
– Душу, я продаю душу!!!
Але її вже не хотіли купувати.
– Кому потрібна ваша душа, любко?..
– Зараз душі не в моді…
– …На них нема попиту, – казали мені владні, відомі, молоді, вродливі, багаті, розумні, сильні, таланиті… бездушні. Вони встигли продати свої душі.
– Не треба було таку ціну ставити, слід було йти на поступки… – повчали мене.
Але вже було надто пізно.
– І що мені робити з нею, з цією душею? Викину, мабуть, та й годі. Вже смеркає, додому тре’ збиратись.
– Що ви робите! Не викидайте! – зупинив мене один Пан. – Потім усе життя жалкувати будете, адже душа – це такий скарб.
– Але мені вона не потрібна…
– Невже таки і справді не потрібна? – здивувався той добродій.
– Хіба ви не чули? На душі вже немає попиту. Продати я її не зможу, а тримати вдома – задорого.
– Тоді подаруйте її мені. Будь ласка! – попрохав він.
– Прошу, беріть, – я зітхнула і тицьнула йому в руки свій згорток…

То була моя перша зустріч з Богом, Який дарує любов.

Продаю душу! МОЯ ІСТОРІЯПроза

Продаю душу! МОЯ ІСТОРІЯ
Проза