ДИВОВИЖНЕ СВЯТО - Зоряна Живка

Зоряна Живка
ДИВОВИЖНЕ СВЯТО
Наталка накинула на плечі светра і швиденько збігла сходами, зупинилася, щоб привітатися з бабусями біля під’їзду, а потім просто полетіла до скверу. Вони з Мариною домовилися зустрітися о шостій. А вже – дівчина глянула на годинник: ”Я запізнилася на 15 хвилин…”
Сьогодні був останній день шкільних занять, тобто завтра починалися літні канікули.
– Нарешті, що трапилося? Я вже всі жданики поїла, поки дочекалася на тебе!
– На мене мама дуже сварилася, вона побачила мій табель і… – Наталя сіла на лавку й заплакала. – Вона сказала, що дозволить мені ходити до церкви, тільки якщо я вивчу фізику…
Марина полегшено зітхнула.
– Оце й усе, а я вже злякалася!.. – і вона засміялася. – Фізику вивчити? Та це ж дрібничка!
Наталя скрушно похитала головою:
– Це тобі дрібничка…
Дівчатка дружили вже три роки, відколи вчилися в одному класі. Маринці легко давалися фізика й математика, хоча насправді вона любила історію, а Наталка взагалі любила вчитись і сумлінно готувалася до всіх шкільних предметів, оцінки в неї, зрозуміло, скрізь були відмінні. Окрім фізики… Вже два роки мучилася дівчина з ваттами, вольтами і ньютонами, але ні завчити, ні зрозуміти цієї фізики не могла.
І Марина, і Наталка, обидві любили Господа. Марина росла у віруючій родині. Щонеділі уся сім’я ходила до церкви… Наталчині батьки Господа не знали, вони розлучилися багато років тому, дівчина жила з мамою.
У нею була дуже турботлива мама, Галина Олексіївна; вона дуже любила свою сонечко-донечку і хотіла виховати її якнайкраще: вона вчила доньку шити, готувати, гарно вдягатися, розуміти поезію, власним прикладом показуючи, як і що слід робити. А ще Наталка ходила на музику, займалася спортом, вчилася працювати на комп’ютері…
Пані Галина була дуже розумною й освіченою жінкою, але вона вважала Наталину “надмірну релігійність” зайвою для сучасної молодої людини: в наш час треба робити кар’єру, а не сидіти з Біблією чи молитися, а ходити до церкви – то вже й зовсім безглуздо… Одним словом, як тільки мама дізналася, що Наталка ходить до церкви, то одразу ж і заборонила їй. “Читай свою Біблію вдома. Якщо твоя віра щира, то така перешкода їй не завадить, коли ж це тільки захоплення, то чим швидше воно мине, тим для тебе ж і краще,” – казала вона. Так тривало вже також два роки.
Зрозуміло, що Наталчине “захоплення” так і не минуло, адже для неї Ісус був не вигадкою чи забаганкою, а Живим Богом і кращим Другом, молитва і читання Біблії – спілкуванням з Ним, а не “якоюсь там релігією”.
І церква, і Маринина родина постійно молилися за Наталю та її маму. “Це ж через нас ти в таку халепу потрапила – ми тебе з Ісусом познайомили, нам і відповідати,” – жартувала Марина.
Отож, сьогодні, поглянувши у табель дочки, Галина Олексіївна сказала:
– Ну, то й де ж твій Бог? Чи Він не може допомогти тобі вивчити якусь там фізику? Я знаю, що вона тобі не дається, але ж ти молишся своєму Ісусу. От коли ти матимеш з фізики “відмінно”, то й підеш до своєї церкви. Побачимо, чи є від твоєї релігії хоч якась користь…
Тепер Наталя сиділа у сквері і плакала: “ Господи, чому я не розумію цю фізику? Я ніколи не вивчу її на відмінно…”
– Ану швиденько візьми носовичок і витри сльози, – з удаваною суворістю вигукнула Марина. – Чи ти не розумієш?! Це ж відповідь на наші молитви!
– Де відповідь?
– ФІЗИКА!.. – Марина розсміялася. – Бог хоче прославитися через твою фізику! Досить хнюпати, ми молитимемось, а ще я серйозно тобою займуся, для мене фізика, як горішки… Побачиш, скоро ти підеш на служіння з нами.
***
Кінець грудня, останній день першого семестру. Вчителька роздала табелі.
– Ну і як там ваша фізика, шановна панно? – Марина трішечки підштовхнула подругу.
– Мариночко, цього бути не може, але це є, це правда!..
Правдою було те, що навпроти фізики стояло – “відмінно”.
– Нумо, подякуймо Господу за це маленьке диво і попросімо Його благословіння, щоб твоя мама дотримала слова.
– Вона завжди вірно виконує обіцянки. Тільки це не маленьке, а велике диво…
***
У неділю дівчатка пішли до церкви разом.
– Господь дивовижний, Він використав одну мою проблему, щоб вирішити іншу…– усміхнулася Наталя.
– Що ж, одне чудо Бог уже зробив – ти на служінні вже побувала. Тепер молімося про наступне – щоб до церкви прийшла твоя мама, – сказала Марина, коли вони верталися зі служіння.
***
– Христос воскрес! З днем народження, серденько! – Маринки розцілувала подругу. – І щастить оце декому народитися в такий день!
– У мене сьогодні потрійне свято, адже я уперше йду до церкви на Пасху. Уяви, я ніколи не бачила Великоднього богослужіння!
– Ну, сподіваюся, ти не розчаруєшся, а то в нас ще євангелізаційний концерт завтра…
– Що ти! Це таке щастя щонеділі ходити до церкви, вільно відвідувати біблійну групу й самій брати участь у служінні… Мама була права: те маленьке випробовування пішло мені на користь. Я тепер дорожу кожним зібранням. Шкода, що вона не схотіла піти сьогодні з нами…
– Нічого, Бог спасе твою маму, от побачиш… – і дівчатка увійшли до молитовного будинку.
Святкове богослужіння було насправді святковим, адже Божі діти раділи з Воскресіння свого Спасителя і славили Його.
– Любий Ісусе, це таке дивовижне свято! Якби мама почула ці проповіді, пісні, вірші, вона б зрозуміла, що це не релігія… – молилася Наталя.
Богослужіння вже закінчувалося.
– Хто ще не примирився з Богом, для кого ще Воскреслий Ісус не став Господом і Спасителем? Прийдіть до нього тепер… – лунав голос пастора.
У такі хвилини дівчатка бралися за руки й молилися, за усіх, хто був у служінні, але ще не знав Господа. Наталка заплющила очі й схилила голову:
– Ісусе, будь ласка… – вона не бачила хто виходив до кафедри, тільки чула як хтось молився. – Дякую, Спасителю…
У такі хвилини вона мріяла про те, як колись її мама також навернеться до Бога.
Марина також молилася. Вона тримала подругу за руку й молилася. Вона бачила, хто виходив до кафедри... і плакала. Бо ТАМ стояла Галина Олексіївна, Наталина мама...
– Ісусе, це Твій подарунок Наталці до Великодня, і до дня народження… Це щоб вона ніколи не забула своє перше Великоднє богослужіння, еге ж?.. Який Ти дивовижний, Господи! І дарунки Твої теж дивовижні…
Галина Олексіївна казала слова молитви покаяння. Вчувши знайомий голос, Наталка розплющила очі.
– Мамочко…
Вона засміялася, заплакала, вибігла до кафедри й обійняла маму… І вся церква також плакала, сміялась, молилася разом з ними.
– Навіть фізика в Божих руках перетворюється на Великдень, – прошепотіла Маринка. – Класно мати такого Бога!
Вона також страшенно раділа за подругу.

ДИВОВИЖНЕ СВЯТОДля детей

ДИВОВИЖНЕ СВЯТО
Для детей