Двоє дітлахів ішли сільською дорогою повз садок. Був то старий яблуневий сад діда Панаса. Той любив дітей і радо пригощав малих золотими плодами тіточок-яблунь. З-за тину звисали гілки, рясно вкриті сонячно-жовтими яблуками.
— Максимку, я хочу яблучка! — попрохала дівчинка. Хлопчина зірвав два — собі й сестричці. Діти поласували, а недогризки кинули обіч шляху в траву.
Навесні до світла потягнувся маленький тендітний пагінчик. То була я, маленька яблунька. Тяжко мені прийшлося: спочатку трава глушила, потім капосна коза ледь не з’їла, хлопчаки-вередуни хотіли на дубця зламати. А взимку — то взагалі жах: мороз колючий і зайці куцохвості схрумати не проти. Ледве я наступної весни дочекалася.
Йшов якось тією дорогою чоловік. Побачив мене і промовив:
— Гарне деревце.
Наступного дня він повернувся, викопав мене і пересадив на інше місце, до свого саду.
Спочатку я сумувала за своєю левадою, потім прийнялася, рости почала. І добре ж мені було тепер у садку: ні кіз, ні бур’янів, ні забіяк-хлопчаків. Те літо не дощове удалося, проте садівник поливав мене, µрунт обкопував і збагачував. Якось на мене попелюха напала, якби деінде таке лихо трапилось, то я б засохла, а так він покропив чимось і вона зникла. А восени я вже висока-височенька вигналась. Отак я й перезимувала.
А навесні трапилось лихо. Прийшов мій любий господар і зрізав мене, жодної брунечки на стовбурі не лишив, а потім підживив під кору якусь бруньку з іншої яблуньки. Усміхнувся мені:
— Солодкі плоди на тобі родитимуть.
А я заплакала гірко-гірко: які вже тепер плоди? Не цвісти мені довіку, хоч отак бери та вмирай.
— Ото нерозумне дитя, — промовила стара яблуня. — Ти ж була дичка. Які з тебе плоди? Малі та кислі. Ось наш хазяїн і прищепив тобі бруньку від сортової яблуньки, з великими й солодкими плодами. І думати не смій, щоб засохнути. Тільки тепер твоє життя й починається.
Сонечко пригрівало ласкаво, продзвенів веселий весняний дощик, і мені так захотілося жити, жити, радіти весні… й рости!
— Дякую, що дозволила мені жити в тобі, — промовила моя прищепа й розпустилася. — Ми з тобою тепер одне ціле.
До неба потягнувся маленький радісний зелений пагінець, він бадьоро наспівував тендітними листочками: “Живу! Живу!”
Я звикла до моєї прищепи, полюбила її, ми зрослися з нею так, що й важко було сказати: де я, а де вона. Наш пагін усе ріс, ріс, простягаючи до сонця зелені долоньки.
За три роки я зацвіла. Біло-рожеві квіти рясно вкрили мої гілочки.
— Ти як наречена, — сказало сонечко.
— Як хмаринка на світанку, — продзвенів дощик.
А соловейко навіть присвятив мені пісеньку:
Як мережна сукня панни,
Білий цвіт тебе вкриває.
Я тобі, царівно гарна,
Серенаду цю співаю.
І цілий вечір лунав солов’їний спів, я була щаслива-щаслива, найщасливіша у світі. А в серпні на мені було два золотих яблука, великих-превеликих і чимось схожих на сонце. Я була така горда. Господар сказав:
— Як би ти вчилася в школі, я б поставив тобі “відмінно”.
З тої пори минуло багато років. Скільки разів навесні я вдягала квіткову сукню, а восени радувала хазяїна плодами! Я стала великим крислатим деревом.
Ось зараз, притулившись до мого стовбура, сидить дівчина, в її руках зошит й олівець.
— Яблунько, я так тебе люблю, — каже вона, — і дякую Господу за твої яблучка.
Дякую Тобі, ласкавий Боже,
За любов і диво незбагненне:
Ти створив для мене день погожий,
Пані яблуню і яблука для мене.
— Оленко, досить мріяти! Ходімо на річку! І яблук не забудь нарвати, — гукає Петрусь.
— До побачення, яблунько! — шепоче мені Оленка і кладе до торбинки з десяток яблук.
Хто знає, може, з них теж виростуть яблуньки?
Кожна людина без Бога схожа на яблуньку-дичку: скільки б не тягнулась вона до сонечка, скільки б не вкривалася рясним цвітом, а солодких плодів не дочекаєшся. Біблія каже, що “всі згрішили і позбавлені слави Божої” (Рим. 3:23). Тож усі наші добрі вчинки, ніби яблука з кислиці – терпкі від гріха. Тому Господь хоче до кожного серця прищепити нове, святе й незаплямоване злом життя Ісуса Христа — “Хто поєднується з Господом, той є один дух із Ним” (1 Кор. 6:17). Лише тоді наші плоди будуть запашні й солодкі. “Бо ми — його творіння, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед призначив, щоб ми їх чинили” (Еф. 2:10).
Зоряна Живка,
Вінниця, Україна
Я християнка.
За освітою - філолог, магістерську студію писала за творчістю К.С. Люїса (однодумці, відгукуйтеся!). Як літературний критик, займаюся дитячою літературою.
Спільно з видавництвом "Свічадо" працюю над авторськими проектами "Різдвяна антологія", "Святкові читанки".
Дякую усім читачам, що залишили для мене відгуки (і похвальні, і критичні). Вони надихають і підтримують у подальшій творчості. Дякую організаторам і координаторам сайту за віднайдених однодумців.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
