ДЖОН БУНЬЯН ТА ПОДОРОЖ ДО НЕБЕСНОГО МІСТА

Джон Буньян – один з найвідоміших англійських письменників. Ось уже понад три століття діти й дорослі залюбки читають і перечитують його книжки. Найвідомішою з них є роман “Подорож пілігрима”, що був написаний 1678 року в стінах Бедфордської в’язниці, куди автор потрапив за проповідь Слова Божого.

Ніхто з тих, хто знав Джона замолоду ніколи й не гадав, що за µрати цей парубійко потрапить через вірність Богові, швидше вже за якийсь бешкет.
Народився він у листопаді 1628 року в містечку Елстоу. Родина була дуже бідна, єдиний скарб – дітей жменька. Його батько працював як мандрівний лудильник-бляхар, він ходив від села до села в околицях Мідландса, де вони мешкали, та лагодив людям металевий посуд – сковороди, баняки, каструлі. До школи Джон майже не ходив, тільки читати й писати встигнув навчитися, як тільки зміг стати до праці, батько взяв його підмайстром.
Його батьки були людьми побожними, попри бідність мали вдома кілька книжок, здебільшого то були збірники проповідей чи християнських повчальних оповідань, а також велика сімейна Біблія. Проте сам хлопець ріс не знаючи Господа й не маючи любові до Нього. Бог здавався йому Страшним Суддею, який вкине до пекла кожного, хто не виконає всі Його заповіді. “А так як виконати їх усі просто неможливо, то намагатися не варто”, – міркувалося йому.
У своїй автобіографії Джон Буньян згадує, що з дитинства його мучили страшні сни, йому здавалося, наче він палає у вогні. “То Бог мене лякає пеклом,” – думав хлопець.
Хлопчині було тільки шістнадцять років, коли почалося його доросле життя. Влітку 1644 року до містечка прийшла пошесть, спочатку померла мати, потім молодша сестричка, а восени розпочалася війна, тож юнак рушив до війська. Майже три роки прослужив він в армії Олівера Кромвеля.
По поверненні додому Джон зустрів і дуже покохав одну бідну, проте добру та благочестиву дівчину, вони побралися. “Розпочинаючи спільне життя, ми були такі бідні, наскільки взагалі можна бути бідним, ми не мали вдосталь найнеобхіднішого в господарстві, навіть тарілка й ложка в нас були по одній на двох,” – згадував він потім. Єдиним скарбом, що змогла принести молода дружина чоловікові, було серце сповнене віри й любові до Бога. Марія дуже зажурилася, коли дізналася, що її коханий чоловік насправді не знає Господа й почала палко молитися за нього.
А Бог почав стукати до Джонового серця.
Все почалося з того, що одного вечора Джон з друзями зайшли до сільського шинку. Чекаючи доки господиня принесе їм пиво, він добряче вилаявся. “Агов, мені страшно слухати, як оце ти лаєшся! Дивуюся тільки, чому Бог ще й досі не покарає тебе? Мало того, що ти сам найбільший у місті нечема, та ще й інших зводиш на грубощі!” – вигукнула шинкарка. Якби ці слова йому сказав священик чи інша благочестива людина, то він напевне пропустив їх повз вуха, але навіть хазяйка пивниці вважала його пропащою людиною – тут слід було вже задуматись.
Джон спробував побороти свої погані звички, позбутися хоч би найбільш помітних гріхів, але виходило досить кепсько. “Поговори зі мною, розкажи мені про Бога та свого батька, – просив він дружину, її батько був благочестивим і мудрим чоловіком. – Як шкода, що він помер, він би мені допоміг! Підказав, де шукати правду!“ Але їй важко було передати свою віру словами. Вони спробували читати разом ті християнські книжки, що мали (Біблії в них не було), але обоє читали досить погано й мало розуміли в тих двох книжках, що мали вдома, але деякі місця Джону дуже сподобалися, вони змусили його задуматися. Крім того, він знову привчився до читання. Проте Джон не здавався – він вирішив шукати Бога, перестав ходити з друзями до шинку, лаятися. Але миру в серці не було: “Як я можу не грішити? Як не вчинком, то словом, як не словом, то думкою, але все ж переступаю заповіді Божі. Ніби сам лукавий сидить в мене біля вуха і нашіптує, як грішити… А що, коли Господь не простив мені те, як я грішив раніше, й не хоче нічого зі мною мати?”
Одного разу він рушив до Бедфорда у справах. Ідучи через місто почув, як кілька жінок говорять про Бога з такою любов’ю та радістю, ніби знають Його особисто. Джон підійшов до них і зав’язав розмову, вони познайомили його з пастором своєї церкви Джоном Гріфордом. Той розповів йому історію свого життя: як був п’яницею і бешкетником, як потрапив до в’язниці та його засудили до страти, але пощастило врятуватись, як почав читати Святе Письмо і знайшов слова про любов, прощення і відкуплення через жертву Христа, як почав молитись і Спаситель увійшов у його життя й разюче його змінив. “Ти бачиш, перед тобою такий само пропащий грішник, як і ти, але Бог очистив мене і призначив Собі на служіння. Тому не бійся розказати Йому про свої гріхи й не кажи, що Він тобі не допоможе!”
Незабаром Джон Буньян знайшов мир з Богом. Він разом з родиною переїхав до Бедфорда і близько заприятелював з Джоном Гріфордом, що став для нього добрим другом і наставником. Громада, пастором якої був Гріфорд не належала до Англіканської Церкви, то була вільна баптистська церква.
А невдовзі до родини Буньяна прийшло горе й випробування. Спершу він тяжко захворів, друзі вже й не сподівалися, що колись він встане з ліжка. Але тільки-но Джон одужав, померла його кохана дружина, залишивши сиротами четверо маленьких дітей. “Що мені робити? – журився Джон. – Найстаршій Марії тільки шість років і вона сліпа, Елізабет і Джон – крихітки, а наймолодший Томас узагалі немовля. Звідки чекати допомоги?” Проте Бог не залишив його родину на самоті з бідою. Одного вечора до нього зайшла сусідка, стара мудра жінка з їхньої церкви. “Ти маєш знову одружитися, – сказала вона, – бо малюкам потрібна мати”. “Ет, хто піде заміж за бідного лудильника з чотирма дітьми. Хіба, що Господь сотворить диво.” – “Ти пам’ятаєш Елізабет, оту дівчину, що дружила з твоєю дружиною? Вона допомагала по господарству, коли та хворіла. Спитай її.”
Так Господь послав маленьким сиротам маму, а Джонові вірну помічницю.
У цей час помер Джон Гріфорд. Усі парафіяни сумували за своїм улюбленим пастором, особливо не вистачало дорого друга Джонові. Саме тоді йому запропонували час від часу казати на служінні проповідь. Незабаром він став добрим проповідником і його запрошували проповідувати не лише в його церкві, але й у довколишніх селах. Тоді ж він і спробував писати – проповіді, роздуми над Біблією та над дією Божої благодаті в його житті. Вони були зібрані й надруковані у книжці “Кілька віднайдених євангельських істин” (1656).
1660 року до влади прийшов англійський король Карл ІІ, він відмінив закони про свободу віровизнання, що діяли з часу англійської революції. Відтепер усі віруючі, що не належали до Англіканської Церкви, не мали права мати храми чи інші молитовні будівлі, а проповідувати за межами храмів заборонялося. Проте християни з Бедфордської баптистської церкви продовжували збиратися на богослужіння таємно.
Одного листопадового вечора купка християн зібралася в коморі на одній фермі в кількох милях від міста. Джон розпочав богослужіння. Незабаром у двері постукали, на порозі стояла поліція, проповідника заарештували…
Так Джон Буньян потрапив до в’язниці. Його засудили на дванадцять років ув’язнення.
“Розлука з дружиною і бідолашними дітьми завдає мені страшного болю, ніби моє тіло відривають від костей, – писав він. – Ви будете знемагати від злиднів, голоду, холоду й іншого лиха, але тепер я не зможу затулити вас від цього вітру... Але згадуючи свій шлях, я впевнився, що мусив чинити саме так заради Бога. …Я допустив у серце думку, що за моєї відсутності Господь не зможе подбати про мою родину. Як не соромно! Адже він любить їх більше, ніж я.”
Роки ув’язнення були дуже тяжкими для Джона та його родини, але саме там, у темній вогкій тюремній камері він став письменником.
Окрім тих, хто страждав за віру, у міській в’язниці було вдосталь і звичайних злочинців. “Я тут для того, щоб свідчити про Бога та Божу правду,” – подумав Джон. Але як достукатися до сердець цих людей? Перш за все, їм має бути цікаво, інакше вони не захочуть мене слухати. Крім того, розповідь мусить бути зрозумілою; він згадав, як вони з Марією читали добрі та мудрі християнські книжки, але не могли їх зрозуміти. У пам’яті спливли народні казки – про чарівні пригоди, надзвичайні мандрівки, мужніх лицарів, доброго чи лихого царя – він багатсько наслухався їх у дитинстві, потім згадалися зворушливі християнські оповідання про руку Божу в житті простої людини, котрі читала мама. А що як поєднати казкові пригоди та євангельське благовістя? Так Джон почав розповідати своїм товаришам про пригоди Християнина, що вирушив із міста Погибель до Небесного міста. Або ж про те як мешканці країни Душа повстали проти свого Володаря і приєдналися до бунтівного міністра, і як молодий царевич відвойовував, а потім відбудовував загиблий край. А розповідаючи про біблійні події намагався зробити це так, щоб слухачі не лише зрозуміли, але й полюбили тих людей. Він знову взявся за перо. Саме тоді, у в’язниці було написано автобіографію (розповідь про своє життя й навернення до Бога) та ще кілька богословських праць.
1672 року Дж. Буньян вийшов на волю. Тоді ж король дещо зм’якшив попередній закон про свободу проповіді, тому його церква змогла вже не ховаючись проводити богослужіння. На той час попередній пастор помер і на його місце обрали Джона. Почалися роки напружено служіння: він не лише готував недільне богослужіння у своїй громаді, але проводив зібрання в довколишніх селах, проповідував на площах, верхи об’їжджаючи всю околицю, не зважаючи, що на дворі – дощ чи година.
Старші діти вже повиростали, крім сліпої Марії, що померла, маючи шістнадцять років. Найстарший син вже засвоїв професію батька і також став лудильником. Господь подарував їм з дружиною ще двох діток, сина й дочку.
Через три роки Джон знову потрапив за µрати. Знову його благовістя лунало у стінах в’язниці. Особливо слухачі, серед них були не лише в’язні, але й наглядачі, полюбили розповідь про подорож Християнина до Небесного міста. Незабаром вони попросили записати цю історію, щоб і їхні друзі та рідні змогли її почути. Коли письменник дійшов до розділу про гори Радості, його звільнили. Рукопис був завершений улітку 1677 року й одне з лондонських видавництв погодилось опублікувати текст. За півроку книжка “Подорож Пілігрима” побачила світ. Тираж розійшовся миттєво! Довелося перевидавати. Тільки протягом життя письменника було кілька десятків перевидань цієї книжки, загальним накладом біля мільйона примірників – і це у ХVІІ столітті!
Джон Буньян написав ще кілька цікавих і мудрих книжок, що й досі приносять радість багатьом читачам: тих, хто знає Бога зміцняють у вірі, а невіруючим звіщають Слово Боже. Це повість “Життя і смерть містера Бедмена” (1680) про пригоди й навернення одного купця та сповнений фантастичних образів роман “Священна війна” (1682).
Написати продовження роману “Подорож Пілігрима” (1684), де оповідається про шлях Християни, дружини Християнина, та їхніх синів до Небесного міста письменника попросили домашні. Дітям весь час хотілося дізнатися, що сталося з ними, чи були в них також цікаві пригоди. Також, напевне для своїх дітей, він уклав книжку для дітей “Книга для хлопчиків та дівчаток” (1686), у якій було повно різних історій, а також віршів, пісень, малюнків. На той час власне дитячих книжок ще не було, зазвичай діти й дорослі читали щось разом. Отож це була одна з перших спроб власне книжки для дітей.
Усі ці роки Дж. Буньян не залишав служіння Богу через проповідь. Одного разу наприкінці серпня, вертаючись із такої поїздки-благовістя, він потрапив під дощ і захворів на запалення легенів. В останній день літа цей Божий Пілігрим рушив на зустріч із своїм Царем. Вінець слави чекав на цього доблесного служителя Божого, а нам залишилися його чудові книжки.

ДЖОН БУНЬЯН ТА ПОДОРОЖ ДО НЕБЕСНОГО МІСТАДля детей

ДЖОН БУНЬЯН ТА ПОДОРОЖ ДО НЕБЕСНОГО МІСТА
Для детей