“ПОЛІАННА” – книжка про дівчинку, що гралася в Радість

Інколи ми довгі роки готуємося до певного служіння, ще зі шкільної лави мріючи про те, що станемо чи місіонером, чи християнським співаком, чи журналістом. Але раптом стається щось непередбачуване – й виявляється, що Господь чекає на нашу працю зовсім ув іншій царині.

Про те, що коли-небудь вона стане всесвітньовідомою письменницею, Елеонор Портер ніколи не мріяла.
З дитинства маленька Еллі над усе любила співати. Народилася вона 1868 року в штаті Нью-Гемпшир і походила з досить заможної та шанованої родини перших поселенців до Америки. (Про них у США зазвичай захоплено кажуть: “О, вони прибули на «Мейфловері»!”) Отож, кілька років Елеонор вчилася музики в Бостоні. Вона грала на фортепіано, співала в церковному хорі, виступала з концертами. Їй пророкували славу великої артистки…
Але не склалося. Чудового травневого дня 1892 року Елеонор Портер вийшла заміж. Її чоловік був підприємцем і незабаром через справи фірми їм довелося переїхати до іншого міста, то ж Елеонор залишила свій музичний колектив. Кілька років подружжя мешкало в Теннессі, потім оселились у Нью-Йорку. Елеонор дуже любила свою родину – чоловіка, діток, і все ж їй було трохи сумно, вона тужила за сценою, за нездійсненою мрією: “Я нічого не роблю для Бога! Я так мріяла славити Його як співачка… Чи я маю ще хоч якийсь талант, аби прославити мого Господа?”
В родини Портерів був гарний ошатний будинок, найбільшою окрасою якого був сад, що ріс просто на пласкому даху будівлі. Елеонорі дуже подобалося відпочивати там, сидячи в кріслі посеред дерев, дивитися в небо. Одного разу вона захопила з собою олівець, зошит і почала писати оповідку…
Потім кілька своїх оповідань вона надіслала до відомого в Америці християнського журналу “Крістіан Гералд”… І їх надрукували! Так Елеонор Портер стала письменницею, на той час їй було вже тридцять три роки. Вона знайшла своє справжнє покликання та справу, якою може славити Бога та нести Його Слово.
Ще кілька років Е. Портер писала короткі історії й оповідання, котрі охоче друкували різноманітні часописи. Її перший роман вийшов друком лише 1907 року. Він називався “Перетнути потік”.
Аж ось, це було 1912 року, письменниця взялася за невеличку повість для дітей. То була зворушлива історія про те, як сувора багата тітка взяла на виховання племінницю-сирітку. Героїня носила чудернацьке ім’я Поліанна. Її батьки поїхали як місіонери до маленького містечка на Далекому Заході. Родина бідувала, то ж іграшок у дівчинки не було, щоб вона не журилася, тато придумав для неї дещо незвичну забавку – гратися в радість.
“Що це таке?” – запитаєте ви. І Поліанна відповість: “ Гра в радість – це коли в будь-якій ситуації треба знайти щось таке, з чого можна порадіти”.
Все почалося з того, що одного разу пастору Віттіеру, Поліанниному татові, було дуже сумно. Тоді він узяв Біблію, перечитав її всю та порахував скільки разів у Святому Письмі Господь закликає Своїх вірних до радості. Вийшло – понад вісімсот разів! Отож: “Коли вже Бог узяв собі клопіт вісімсот разів звернутися до нас із закликом радіти й веселитися, то, напевне, Він дуже хотів, щоб ми навчилися радіти і веселитися,” – сказав собі він і відтоді старанно намагався виконати цю Божу заповідь. Саме ті “радісні тексти” й наштовхнули його на думку про гру в радість, коли його маленькій донечці з місіонерської станції замість ляльки прислали милиці.
А потім Поліанна почала вчити грати в неї усіх друзів… (Що з цього вийшло ви прочитаєте й самі бо повість “Поліанна” Е. Портер перекладено й українською мовою.)
Зайве й казати, що книжка про дівчинку, яка гралася в радість, мала шалений успіх у читачів. Мільйони дітлахів і дорослих мріяли мати її у своїй бібліотеці. Обійшовши Америку книжка рушила до Європи, де також знайшла чимало друзів. Незабаром повість було екранізовано, поставлено на сцені, почали з’являтися переклади іншими мовами. По всій Америці створювалися “Клуби Поліанни”, члени яких змагалися між собою в умінні грати в радість. А до Елеонор Портер почали надходити листи з проханням розповісти про подальші пригоди Поліанни. Тож у 1915 році вийшла повість “Юність Поліанни”, яка розповідає про те, що сталося з дівчинкою-Радість, коли та виросла. А по смерті письменниці ще чотири автори спільно випустили серію книжок під назвою “Радісні книги Поліанни”.
Одного разу в якомусь інтерв’ю пані Портер закинули, чи не занадто легковажно вона ставиться до життя, чи не є гра в радість втечею від проблем. На що вона відповіла: “Я ніколи не вважала, що слід заперечувати існування труднощів, страждань і зла. Просто, як на мене, значно ліпше сприймати невідоме бадьоро і радісно”.
Померла письменниця навесні 1920 року. За менше ніж двадцять років творчої праці вона встигла написати чотирнадцять повістей і романів, а також випустити чотири збірки оповідань; вони й сьогодні легко знаходять собі читачів. Проте найвідомішою книжкою Елеонор Портер і досі залишається “Поліанна”.

Між іншим, у сучасній англійській мові є слово “поліанна”. Воно широко вживається й означає “щира, весела людина, невиправний оптиміст”. Ось так.

Одного разу наш Спаситель сказав: “Треба молитись завжди і не занепадати духом” (Лук.18:1б) А апостол Павло в одному з листів написав: “Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте!” (Фил. 4:4). А які “радісні тексти” пам’ятаєш ти? Може, спробуймо погратися в радість?

*******
Українською мовою книжка побачила світ 2004 року.
Перший тираж українського перекладу розійшовся за кілька місяців.
На разі вже є й другий наклад:
Елеонор Портер. ПОліанна. / Пер. Н. Позняк. - К.: Школа, 2006.

Для тих, хто любить читати з екрану, можна пошукати книжку й в інтернеті в українських електронних бібліотеках. Колись була - я скачала собі.
Проте такі твори як "Поліанна" варто мати на своїй книжковій полиці - й дітям, і дорослим. І перечитувати час від часу. Коли сумно.

“ПОЛІАННА” – книжка про дівчинку, що гралася в РадістьДля детей

“ПОЛІАННА” – книжка про дівчинку, що гралася в Радість
Для детей