Коли плаче Бог … Роздуми

Коли плаче Бог …
(роздуми)
Осінній дощ, звичайна мжичка сіра,
І скиглить вітер мокрим кошеням…
Переглядаю постулати віри,
Схиляю серце тужним каяттям.

- Ти плачеш над могилою ката?
- Я плачу над могилою людини,
Яка не знала слова “доброта”,
За неї помолись, моя дитино.
- Ти плачеш? Це ж убивця і повія.
Навіщо сльози крапають святі?
- Поглянь, який у неї сум на віях,
І Магдалини очі золоті…
- Ти плачеш? Чи людина це? Багно.
Одну за одною пляшки он глушить.
- Він біль хотів залити цим вином.
І потопив у нім безсмертну душу.
- Ти плачеш, а вони палили храми,
Ім’я Твоє зневажили величне.
- Не храм вони, а душу розбирали
На цеглу, і згубили вічне…
- Ти плачеш… Не збагну, чому Ти плачеш?
- Поглянь, учора там дитя співало
І цвів жасмин…
– Не бачу.
– Не побачиш…
Дівча плело вінок, сміялось,
Але війна…
– Ти можеш відвернути!
Лиш слово – і розтануть сили темні!
- Я хочу світ не знищить – пригорнути…
- І мати хрест, зневагу, гострі терни!..

Я подивилась в небо і замовкла.
Пекучий щем… А ж серце терпне.
Кружля Земля, як листя зжовкле,
Їй моторошно, вогко, темно…

Поглянувши на світ Його очима,
На мить відчула тугу нездоланну.
Передумови, наслідки, причини…
На серці ж Бога величезна рана.

- Ти плачеш над колискою ката?
- Я плачу над колискою людини,
Яка пізнає слово “доброта”,
Якщо за неї ти помолишся, дитино.

Коли плаче Бог … РоздумиПоэзия

Коли плаче Бог … Роздуми
Поэзия