РАДІСНІ МОЛИТВИ (1-6) - Зоряна Живка

* * *
Я маю сокровенну таємницю,
Про неї знаємо лиш я і Бог.
Я відкриваю душу, щоб молиться,
І ми з Творцем лишаємось удвох.

Його не бачать смертні мої очі…
Жену подалі сумнів і печаль.
Торкнутись Божої долоні хочу
І пригорнутись до Його плеча…

Я знаю, Він обійме ніжно-ніжно,
Пригорне й прошепоче: “Все гаразд!”
Я сумуватиму, що грішна, дуже грішна,
Та каже Бог: “Люблю тебе,” щораз.

Ми будемо мовчати довго-довго,
І наш секрет не розгадає ніч.
Це так чудово: мати Другом Бога,
З Ним тихо залишитись віч-на-віч.

***
Я дякую Тобі, мій Боже, за людей,
Таких ласкавих, добрих, неповторних,
За феєрверк усмішок та ідей,
За відблиски в очах мелодій горніх.

Я дякую Тобі, мій Боже, за пісні,
Що в небеса летять крізь мури й стелі;
Обійми друзів ніжні та тісні
І вічну неземну оселю.

Я дякую Тобі за сум і біль.
За щем на серці, трепетне чекання,
За гіркоту, солодощі та сіль,
Знайомства і стрічання, і прощання.

За те, що я живу і тут, і нині
За цей звичайний, незвичайний день,
За дар безмежний – у Тобі спасіння…
Але найбільше, мабуть, за людей.

***
Дякую, Ісусе, за усі печалі,
Дякую, Ісусе, за усі жалі!
Щиро довіряти Богові навчають
Клопоти великі, клопоти малі.

Як скорбота серце, ніби черва, точить,
Темінь з’їла світло, загубився шлях,
То здіймаю, Спасе, я до Тебе очі
І підтримку бачу у Твоїх очах.

Я Тобі ввіряю, Господи, дорогу,
Ти веди як хочеш, Ти ж бо Пастир мій!
Я Тобі ввіряю, Господи, тривоги,
Кроки, що несила подолать самій…

Дякую, Ісусе, за усі печалі,
Дякую, Ісусе, за усі жалі!
Вірю, як чатують труднощі чималі,
Ти втираєш сльози і рясні, й малі.

***
Я знаю, я лише дитя,
Маленька крапля океану,
Впаду у нього і розтану,
Мій Бог – Він океан життя.

Так, я піщинка, тільки атом,
Навколо Всесвіт величезний.
Але не можу просто щезнуть,
Бо Всесвіту не існувати.

З малих піщинок – берег златий,
Духмяний хліб – з дрібненьких зерен.
Хоч на шляху до неба терен,
Колючкам зір не заховати.

І сонцем заблищить росинка,
Як віддзеркалить сонця промінь…
Я велич не збагну Господню,
Він сонце, я лише краплинка.

На повість Д. Аджа “Поранений пастушок”
“І я тоді подумав: небо віддзеркалене в Його очах…”
Небо віддзеркалене в Твоїх очах…
Яка у ньому неземна печаль!
І біль який незвідано глибокий!
Чому блакить тривожно сумноока?

Як туга батька за невдячним сином,
Як зрадою розтоптане кохання,
Твоя сльоза велично, вічно синя,
А подих вітру, як німе зітхання.

Мені у душах лід не розтопить.
І не зцілити вселюдського горя.
Допоможи, прошу, Твою блакить
Побачити в очах того, хто поряд.

Ненароком, гортаючи Євангелію
Я бачу Тебе на курній дорозі.
Ранковий промінь, ранкові роси,
Ранкова свіжість. Між віт оливи
Співає вітер. Ти йдеш щасливий.

Навколо ніжно цвітуть лілеї,
Ти з друзями йдеш, мабуть, з Галілеї,
Ти їм говориш… Мені здається,
Ісусе, чую, як Ти смієшся.

Я бачу Тебе. День, пече нестерпно.
Тепер “Осанна”, за тиждень – терни.
Вісля і віти; сльоза гаряча,
“Єрусалиме…” – я знаю, плачеш.

Обіймами сутінь вкриває місто,
Як очі Твої, небо лагідно чисте,
Чутно, здається, як дерево диха…
Ти знов самотній, Ти молишся тихо.

Млинці гарячі, гостинна хата.
Трима Марія за руку брата.
Цей усміх, погляд… Як їх забудеш?
І я розумію, що Ти їх любиш.

Ніч. Зорі чешуть злотаві коси.
А завтра “промінь”, а завтра “роси”,
А завтра знову “пече нестерпно”...
Я бачу, Боже, Ти спиш, як смертний.

РАДІСНІ МОЛИТВИ (1-6)Поэзия

РАДІСНІ МОЛИТВИ (1-6)
Поэзия