Душі
Свято любові у променях надії
Прийшло до твого юного порогу,
Аби позвати в далину, дорогу,
До дії, до пригоди, до події.
І ти тепер – пілігрим,
Крокуєш поряд із Ним
До Храму, до Царства, до Неба.
Чого ще для щастя треба?
***
Тримає Бог в долонях цілий світ:
Опікує Він вбогих і сиріт
Та посилає дощ на злих і добрих,
Пильнує грішних, праведних дороги.
Усі молитви чує Він у небі,
Коли ти плачеш – Бог близький до тебе!
Утре сльозу і приголубить ніжно…
Ти знай завжди: З ТОБОЮ БОГ ПРЕДВІЧНИЙ!
***
Кожен день, як урок довіри,
Кожен день, ніби в прірву крок.
І хоча помилок без міри,
Повно й сонця, пісень, зірок.
Як ступаєш у нікуди –
Зверху небо і знизу теж, –
Серце б’ється одним: “Лети!
Не впадеш, не впадеш, не впадеш!”
А спіткнешся, то маєш крила.
Сумнів геть! Бо з тобою Бог.
Знову котиться з гуркотом брила
У провалля твоїх тривог.
Про християн
Божевільні… Та що поробиш,
Ми і справді для світу дурні.
Бог дарує своєму народу
Вічне свято в юрбищі буднів.
Йдемо в небо, земне покинувши,
У служінні себе забули…
Ми для світу чужі, ми інші
Гості з вічності, ми прибульці.
Шукачі неприманного щастя,
Що невидиме серцем бачать.
Боже Царство у нас не вкрасти –
Світ не може цього побачить.
Бог знайшов нас, обрав, покликав
Із Єгипту гріха, Вавилону.
Як же порох землі не покинуть,
Щоб упасти в Святі долоні?!
Що вже вдієш, такі шалені…
Дивна радість стискає груди:
Ми звичайні, Христом спасенні.
Але світу цього не збагнути.
***
Ніхто не простягне руку,
Бо пекло шепоче: “Убий!
Віддай на довічні муки,
Чи сам у безодню йди!
І виживе тільки сильніший –
Про це пам’ятай. Пам’ятай!
Загинеш і ти, і ближній,
А втрачений рай не шукай…”
Нелегко іти, тануть сили,
Так важко і вірить, й любить.
Як душу болотом облили,
Злочинця пробачить-простить.
Поволі усе минає,
Лиш істина вічна й проста…
Єдине, що в світі маю –
Це віру в Ісуса Христа.
***
Коли серце розбите – поплач…
Але краще схили коліна.
Не соромся, бо ти людина,
Сам собі цю дрібницю пробач.
Ти лиш глечик, це Бог криниця:
Коли серце пусте – не бійся.
Перед Богом своїм схилися
І Він сповнить тебе по вінця.
Коли серце зчорніло – покайся.
Кожен падає – злий не дрімає.
Всемогутній гріхи змиває,
Ти на милість його сподівайся.
Коли в серці любов росте –
Приготуйся: його розіб’ють
І спустошать, зчорнять, розіпнуть…
А любові те все пусте:
І цвіте вона, й родить як бач.
Коли серце розбите – поплач…
До клопоту
Все мине. Сонце знову зійде,
Після ночі настане ранок,
Бог залічить болючі рани,
І спочинок душа знайде.
Все мине. Буря врешті згасне
І побачимо берег рідний.
Тож тримаймо свій прапор гідно.
Бог нас любить в усьому рясно,
Не залишить, повір, не покине,
Проведе, збереже і очистить.
Світ зів’яне, як зірване листя.
Все мине. І це також мине.
Зоряна Живка,
Вінниця, Україна
Я християнка.
За освітою - філолог, магістерську студію писала за творчістю К.С. Люїса (однодумці, відгукуйтеся!). Як літературний критик, займаюся дитячою літературою.
Спільно з видавництвом "Свічадо" працюю над авторськими проектами "Різдвяна антологія", "Святкові читанки".
Дякую усім читачам, що залишили для мене відгуки (і похвальні, і критичні). Вони надихають і підтримують у подальшій творчості. Дякую організаторам і координаторам сайту за віднайдених однодумців.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
ЕЩЕ НЕ СОРОК... - Сергей Сгибнев ОДИНОЧЕСТВО... ДЬЯВОЛЬСКИЕ СТРЕЛЫ В КЛОЧЬЯ РВУТ ОДИНОКИЕ ДУШИ.
Но многие ли согласны с тем, что в этом и наш вклад, - не менее половины...
"Бог одиноких вводит в дом", - какое обетование!!!
Автор ждет уже девять лет. И с каждым отрезком времени становится все понятнее, насколько бесплодны поиски "по плоти", своими силами. Бог разрушит, а вернее недопустит нечистого, неугодного Ему. "Бог одиноких вводит в дом"
