Спочатку були тіні. Вони були завжди – сірі, похмурі, безрадісні. Вони мешкали в моєму зАмку, міцно тримаючи його на замкУ.
Я не знаю, звідки взявся зАмок. Я завжди була тільки в ньому й жодного разу за його межами. Одного дня прокинулась – і відтоді тут. Інколи мені здається, що я і є зАмок. Якби не тіні. Вони скрізь, моя варта, мої няньки й мої кати. Як вони мені обридли!
У зАмку сутінно. Є вікна, проте я не вмію їх відчиняти. Що є там – за межами мого світу? Тільки інколи я бачу різке світло, не таке, як від смолоскипів, воно продирається до мене крізь щілини…
Я володарка, я в’язень. Я! Я. Я…
Хто? Хто я?
А ще є дзеркала… я весь час бачу в них себе. І завжди різною. Яка я?
Але тіней в дзеркалах нема – що з них візьмеш, вони ж тіні…
Якось у двері постукали. Спочатку я дуже здивувалась. Уявляєте, У ДВЕРІ П-О-С-Т-У-К-А-Л-И ?!
Тіні злякано заворушилися:
– Хто се? Хто се? Відчиняти не можна! Ворог! Підступ!
Мені теж стало трохи страшно. Але ж цікаво! Як би його визирнути подивитися? Нарешті знайшла шпаринку. На порозі стояв ХТОСЬ. Хтось ІНШИЙ. Не я, не мої тіні, а ІНШИЙ.
Він ще раз постукав.
– Хто се? – спитала я.
– Майстер.
– Який майстер?
– Я відчиняю вікна, щоб люди могли побачити світло. Ти хочеш побачити світло?
Я вперше почула слово “ТИ”, звертання… До мене вперше звернувся Хтось Інший… “ТИ” – дивовижне слово. Так котить спробувати його на язик:
– Ти відчиняєш вікна?
Вікна… Відчиняти… Я так довго мріяла про це. Й ось нарешті омріяне так близько. Страшно: якщо Майстер увійде й візьметься до праці – все в моєму світі раптом зміниться. Кардинально. Назавжди. Чи варто?
Світло… Багато світла, не лише тоненькі, мовби ниточка промінці, що крадькома прошмигнули крізь шпаринки, а багато-багато світла в усіх покоях зАмку…
В будь-якому випадку, Майстер має якось увійти. Для цього слід відчинити ці двері. Але як? Я ж бо ніколи раніше не відчиняла дверей…
– Майстре, я хочу, щоб ти увійшов, але як це зробити? Як упустити тебе до середини? Раніше до мене ніхто не приходив. На дверях висить замОк. Це замкнений зАмок. Він споконвіку замкнений, його замкнули тіні.
– Але в тебе є ключ.
– Ключ?
– Те, що відчиняє замОк. На ланцюжку, на грудях. А в замкУ є шпарина, в неї слід вставити ключ і повернути.
Так просто? Отой дармовис-прикраса, яким я тішуся щодня, виявляється ключ. Засіб для звільнення з полону тіней завжди був при мені, а я й не знала!
– Тепер потягни двері за ручку на себе.
Ху, тяжко… Але ось уже між дверима й одвірком постала щілина. Ну, ще трохи! Скрип, скрип, рип, рип – важкувато вперше відчиняти двері! Але нарешті – прочинилися!
– Прошу заходити, – сказала я.
І до мого зАмку ввійшов Майстер, Що Відчиняє Вікна.
А я краєм ока завважила, що мої тіні десь поховалися, покинувши нас на самоті, і тільки чутно було, що вони шарудять десь, тихенько та злякано, як миші.
– Ходімо, я покажу тобі світ і світло.
І він підійнявся сходами до найвищої кімнати мого зАмку, що у башті. Звідки він знав про неї? Чому так легко орієнтувався в моєму домі? Я ледве встигала за ним, поспіхом біжучи по східцях.
Він відчинив вікно. Ясне проміння, осяйне й важке ніби золото, веселе й легке, як радість, увірвалося до покою. Я вперше побачила стільки світла. Воно здалося мені найціннішим скарбом… Як я раніше могла жити без нього?! А за вікном було небо і простір, і пахло весною. Я ніколи раніше не знала, що таке весна, але збагнула це одразу. Я застрибала, засміялася, заплескала в долоні. Й жодної тіні-примари…
І раптом зрозуміла, що все життя прагла тільки одного – жити у світлі й бачити світ…
– Дякую тобі, Майстре…
Зоряна Живка,
Вінниця, Україна
Я християнка.
За освітою - філолог, магістерську студію писала за творчістю К.С. Люїса (однодумці, відгукуйтеся!). Як літературний критик, займаюся дитячою літературою.
Спільно з видавництвом "Свічадо" працюю над авторськими проектами "Різдвяна антологія", "Святкові читанки".
Дякую усім читачам, що залишили для мене відгуки (і похвальні, і критичні). Вони надихають і підтримують у подальшій творчості. Дякую організаторам і координаторам сайту за віднайдених однодумців.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
