ПІД ХРЕСТОМ (Кілька віршів на Страсному тижні)

СОН
АБО
РОЗДУМИ ПІД ХРЕСТОМ

Спекотно, курно, ніби грім
За мить ударить, темно, душно.
Я бачу хрест, Христа на нім,
А у юрбищі власну душу.
Я там стою. І це моя вина.
Я там стою. Страждання, муки чаша
Тобою випита, Спасителю, до дна.
Чому я там, чому, о Боже, нащо?
Так хочу закричати: «Ні, ні, ні!» –
Й прокинутись, немовби від кошмару.
Але нема куди тікать мені,
І зникнуть не бажає ця примара.
Я під хрестом. Як опинилась тут,
Між тих, хто розіп’яв Тебе, моя Любове,
Це вирок мій, це Твій, Месіє, суд.
І слово в серці лиш одне: «Голгофа».
Голгофа, вічність, Ти і я.
Чому ми саме тут зустрілись?
Я йшла до Тебе все життя.
Дійшла! Дійшла… і зупинилась.
Як повернутися назад,
Втікти чи зникнуть, розчинитись?
Але безжалісним є кат,
Не може вже ніщо змінитись.
Цей хрест, цей хрест такий страшний,
Цей хрест і Ти на нім розп’ятий,
Цей хрест і усмішки весни;
Потрібно камінь в грудях мати
Щоб, як юрба, волати: «Розіпни!»
І святкувати день Твоєї смерті.
Не хочу там стояти, де стоять вони,
Бажаю із Тобою, Боже, вмерти.
Проте живу, живу і кожен день
Тебе я знову, знову розпинаю,
Я кожен день стаю, немов Варавва,
І милості, і милості благаю.
… А Ти прощаєш, кожен день. Чому?
Чом не підпишеш вирок: «Згинь проклята»?
Стираєш, наче пил, мою вину,
Забуть не можеш чорний день розп’яття?..
Я серед тих, хто цвяхи забивав,
Хто одягав вінець ганьби з тернини.
Я серед тих, хто каючись, ридав,
Твоя, навік, прости, і не загину!
… Знов бачу хрест, хоч сон минув, і кров,
Втираю сльози, що течуть рікою.
Я бачу на хресті Твою любов,
Що дарував протятою рукою.
1998

ПІСНЯ

Кров, кров, кров,
Червона, наче кетяги калини.
До неї римою тому стоїть любов,
Що Бог віддав за грішних Свого Сина.
Кров, кров, кров,
Червона, ніби маків красноціти.
Вона нагадує нам знов і знов
Ціну Голгофи за спасіння світу.
Кров, кров, кров,
Червона кров, як полум’я палає.
Вона гріхи змиває і зціляє,
Говорить краще за слова всіх мов.
Кров, кров, кров
Несе життя судинами по тілу.
Вона нам двері вічності відкрила,
Бо римою до неї є любов.
2000

***
Для молитви я схилю коліна
І заплачу, просто як дитя.
Я сьогодні – грішна Магдалина –
Вливаю душу каяттям.
Ти величний у вінці терновім!
Ти прекраснай у тяжкім стражданні!
По чолу стіка струмочок крові,
А в очах прощення, не прощання!
І Пілат промовить: “Ессе Hоmо!”,
Прошепоче сотник: “Божий Син…”
Через хрест лежить мій шлях додому,
У небесну яснооку синь.
Ти прости мені, Стражденний Боже,
За непослух, гордощі, байдужість.
Я до Тебе, Господи, приношу
Душу, що за раєм вперто тужить.
Чорний гріх, немовби чорну хмару,
Розігнав з Голгофи крик: ”Звершилось!”
І зникають привиди-примари.
Я сьогодні вдруге народилась.
Для молитви я схилю коліна
І заплачу, просто як дитя.
Бо сьогодні грішна Магдалина
У Христі знайшла нове життя!
2002

***
А люди стояли й дивились…
Як Божі вуста молились:
“Не відають, Отче, прости”.
Хрести, три хрести, три хрести…

Стелились дорогою квіти
І одіж, і пальмові віти,
Волали в екстазі: “Осанна!”
Гряде нам від Бога зісланий!

Та плакав Ісус, мов дитина:
“Єрусалиме…
Хотів Я зібрати мов квочка курчат…”
“Осанна!” Ти чуєш, кричать?

До неба в молитві припав,
І піт, наче кров, виступав…
“Мій Авва, як можна, Мене
Ця чаша нехай обмине!..”
Не мине.
І вицвіло небо, мов кров запеклася.
”Хай буде розп’ятий!” – волали в екстазі.
Хай буде розп’ятий! Проклятий? – Прокляті…
“Кров Його на нас і на дітях наших…”
Сині, дочці, в сповитку немовляті…

Та Ним всі прокляття стерті –
Ми викуплені від смерті,
Кров’ю Його воскресли,
Кров’ю Його – небесні.

Вічність – барвисті квіти,
Діти, ми Божі діти,
Кров’ю Його “Прости!”
Хрести, три хрести, три хрести…
2002

ПЕРЕДІ МНОЮ СВІТ...

Переді мною світ. В нім тисячі доріг.
Я вільна йти праворуч чи ліворуч,
І в серці поселити зло і гріх,
Хоча і Бог так близько, зовсім поруч.

Переді мною світ. Я вибрала свій путь.
Це шлях тернистий, йде він на Голгофу.
Я йду туди звільнитися від пут
І поклонитися святій Любові.

ЛЮБОВ. Розп'ята на хресті за гріх,
Мій гріх, і гріх усього людства.
Хай будуть в світі тисячі доріг,
Моя ж веде лиш до хреста Ісуса!

Дивлюсь. Очей несила відвести,
Дивлюсь, як розпинають мого Бога.
Як важко було хрест Йому нести.
Кров крапа з ран, у тій крові дорога.

І все ж Він йшов. Пробиті ноги, руки.
Терня, мов жала, впились у чоло…
Невинний Він! За що ж така наруга?!
… І небо чорним у той день було.

Пройшли століття промайнули. Ніби вчора.
Я бачу, що заплачена ціна,
Заплющу очі й бачу знову, знову,
Як чаша випита Спасителем до дна.

Переді мною світ. Я вільна вибирать.
Добро і зло. Любов ачи проклятя.
Прийняти Божий дар або попрать.
А в серці і в очах стоїть розп’ятя.

Переді мною світ. Я вибрала Христа.
Ні, Він мене обрав своїм життям і кров’ю!
А світ? Цей світ без Бога марнота.
Мій шлях лежить у небо. Крізь Голгофу.
1997

ПІД ХРЕСТОМ (Кілька віршів на Страсному тижні)Поэзия

ПІД ХРЕСТОМ (Кілька віршів на Страсному тижні)
Поэзия