ПЕРЕДВЕЛИКОДНЄ - Олеся Білоус

ПЕРЕДВЕЛИКОДНЄ

З вдячністю Богові

На мене чекають тут, власне, півжиття.
За справами цього не помічаєш. Лиш зрідка – підіймеш очі вгору й бачиш, що каштан уже випустив листочки, і ясен теж. А зранку на вікно прилетів голуб.
Я знаю, що вдома, в селі, на мене чекає весна… і Він.
Стоять серед поля й усміхаються мені крізь сережки беріз, уквітчані абрикосовим і вишневим цвітом… Весна. Щоб там не було, які б осінні вітри не термосили душу.
Він завжди поруч. А з Ним весна. Стоять непорушно, довго, вічно. Щасливі, добрі, світлі, єдині. Чекають.
Життя іде. А попереду бачу їх. Вони ждуть мене. Куди б я не поїхала, куди б не пішла – вони вже там, попереду. Тому немає старості, немає осені. Є Він. Є весна.
Дивляться на мене з чистих небес такі ж чисті та привітні – Він і весна.
Ще ніколи так не раділа квітам. Відчувала себе о цій порі зайвою. Все цвіте, тішиться… а я в постійних пошуках і суєті. Холодна, застигла. Самотня. Непотрібна.
А тепер весна сама мене знайшла. І я радію за нас. Білий цвіт пробивається до моєї душі крізь пелену туману. І птахи співають та щебечуть не там – десь, а тут, у мені. Ранкове сяйво проймає мене всю, до глибини єства. Берези й осики тягнуться до мене довгими сережками. Весна та й годі.
Та я не розчиняюся в цьому барвисто-весняному дивоцвітті, а й досі йду людськими стежками. Але йду до Нього. У Його воскресіння.
А коли буває холодно й сіро, бо й навесні часом сіро мжичить дощ, надія на Воскресіння допомагає бачити Його. І весну.

ПЕРЕДВЕЛИКОДНЄПроза

ПЕРЕДВЕЛИКОДНЄ
Проза