– Тож Зайчик таки вирушив у мандри? – спитав увечері маму Сашко.
– Та трохи помандрував, – усміхнулася мама. – Але не довго, якраз, аби встигнути до обіду. А вже вдома на нього чекала Велика Таємниця.
– Так уже й таємниця? – не повірила Оксанка.
– Еге ж, найсправжнісінька, – загадково мовила мама. – Слухайте.
Отож наступного дня Зайченя зі своїми товаришами мало захоплюючу подорож довкола їхньої Великої Галявини до самої Синьої Річки. Ось. Нагулялись, аж потомились. І зголодніли добряче.
Прибігло Зайченя додому обідати.
Проте маленький вуханчик, був таким уже поспитайликом, що розпитувати маму з татом про всеньке все на світ, не втомлювався ніколи. Ось і за столом він знову спитався:
– Матусю! Ти казало, що Бог мене чує, так?
– Так, малий, так. І тебе, і мене, і кожного, хто Його погукає. Розмова з Богом називається молитвою.
– А Йому не тяжко всіх слухати – це ж скільки зайчиків кличуть Його щодня. А ще ж і мишки, й білочки, і їжачки, і пташки… І скільки всіх звірят лише в нашому лісі!
– Не тяжко, адже я Тобі казала, що Бог усемогутній. Він же створив кожного з нас, звірят, і людей також, і ще ангелів… Усіх, багато-багато. Й кожного він чує та знає на ім’я.
– Мамо, а якщо Бог може зробити все, що завгодно, то можна Його й попросити, правда?
– Правда!
– І Бог відповість?
– Аякже! Якщо те, що ти просиш, на добро тобі й тим, хто довкола тебе, то Господь подарує тобі те, прохане. А якщо, з того вийде щось лихе чи просто непотрібне, то скаже: “Ні, малий, того робити не варто!” А часом буває, що просять у Бога річ добру, але не вчасно, тоді Господь відповідає: “Зачекай!”.
– Так само, як і ви з татом!
– Атож…
Зайчик зрадів. Он як воно виходить: із самим Творцем неба, землі та нашого лісу можна говорити так просто, як із мамою чи татом. І навіть попросити про щось. Клас! Але знов у вухатій голівці юрмляться запитання.
– А звідки Богові відомо, чи буде прохане на добро? Адже то буде в майбутньому…
– Та Він же мудрий! Дивися, навіть я, коли печу печиво, то знаю скільки кориці слід покласти, кільки горіхів. Знаю, що та присмака зашкодить, а інша добре пасує до тіста. Ще того печива нема, тільки тісто замішую, а вже знаю яке воно буде: чи шоколадне, чи медове, чи горіхове. А наш Творець дуже-дуже мудрий!
Зайчик дуже поважав свою мудру матусю. Аякже, вона бо знає відповіді на стільки запитань! І печиво випікає дуже смачне, і коржики, і бублики, і медяники, і купу всяких лакіток. Знає, як усе до ладу зробити в хаті й на городі. То тим паче Бог, який створив для нього таку мудру матусю, має бути в сто тисяч разів мудріший. Цікаво, я чи можна…
– Матусю, а можна зробити Богові подарунок? – тихенько проказало Зайченя. – Щось таке від чого, Він зрадіє? А то виходить, що Творець нам усе дарує й дарує, а Йому ніхто й нічого – то якось зле виходить.
Зайчик ще не уявляв, що можна подарувати Богові, який такий мудрий і могутній. І Сам щедрий на подарунки.
Таку ж гарну квіточку, як сам викохав для матусі? Чи найбільшу морквинку? Ні, не годиться… Адже то все Божі дарунки йому, зайчику. Може, матуся знає?
І матуся таки знає! Зайчиха також стишила голос і пошепки, ніби повідаючи велику таємницю, прошепотіла зайчикові:
– Хоча наш Бог і всемогутній, і дуже мудрий, і Сам щедро всім дарує подарунки, дуже легко зробить і для Нього щось радісне.
– Справді! От класно! А як? – зраділо Зайченя.
– Бог дуже радіє, коли Його творіння роблять добрі справи – усміхаються й вітаються, поводяться чемно, допомагають іншим, і близьким і геть незнайомим, коли ті потраплять у халепу, роблять подарунки тим, хто довкола – не чекаючи на взаємність, а просто так…
– І це все радує Бога? А чому? – не зрозумів малий. І справді, дивовижа якась: це якщо подарувати морквинку тому капосному Хом’ячку, вийде ніби подарував її Богові? Не може бути…
– Бо коли ми любимо тих, хто довкола нас, то стаємо схожі на нашого Творця, який любить усіх і сам є Любов. Це Велика Таємниця.
– Ага… – зайчик на мить задумався. – Так просто виходить… Але, матусю, зажди, це ж якщо порадувати Бога так легко, то й засмутити його просто. Коли добрі вчинки Його радують, тоді лихі, виходить, смутять?
– Так, мій вуханчику, – матуся Зайчиха вже давно поприбирала зі столу й сіла до вікна шити. І Зайченяті вже давно було час бігти надвір гуляти. Але ж така важлива розмова, які ж тут ігри?
– Виходить, кожного разу, як я роблю шкоду чи не слухаюся, то засмучую не лише тебе чи тата, але й Бога? – міркував далі зайчик. – Ото кепсько… А що ж робити?
– А що ти робиш, як нашкодиш удома?
– Ну… перепрошую вас із татом, стараюся поприбирати за собою чи ще якось виправити, якщо можна… Правда, так не завжди виходить – виправити зроблену шкоду. І дуже стараюся не робити такого знову, – промовив малий. Ех, воно, правда, геть не завжди виходить не робити шкоди знову… Інколи капості самі приходять, ніби з мішка сипляться.
– Отож і Бога слід перепросити. Він вибачить.
– І не буде через мене сумувати?
– Тоді вже не буде.
– Ото клас! Матусю, дякую, що розповіла мені стільки таємниць про Боже Серце! Ну, я побіг!
Отепер Зайченя могло бігти бавитися досхочу! Всі запитаннячка на сьогодні вже дістали свої відповіді, й могли відпочити. Дозавтра він обов’язково назбирає нових. А нині ще спробує подарувати Богові хоч одненьку радість – занесе свою найкращу морквинку тому капосному Хом’ячкові, він бо зараз застудився й сидить удома. А ще перепросить Творця за всі свої попередні недобрі вчинки – щоби Господь не був через нього, зайчика, смутний.
– Щастить же цьому Зайчику з казочки! – тихенько зітхнула Оксанка.
Сашко відразу заснув, почувши зайчикові таємниці.
– Чому? – здивувалася мама.
– Ну, він вирішив попросити в Бога пробачення й далі бути слухняним, і буде. Бо він же в казці. А я щодня стараюся бути хорошою, але завжди щось не так зроблю. В мене так не виходить: завжди бути чемною, слухняною, привітною, любити тих, хто мене не любить… Я навіть із Сашком сварюся, бо він вредний. …Правда, він думає, що то я вредна…
– Он воно що! – усміхнулася матуся. Ні, не зайчикова, а Оксанчина й Сашкова. Хоча зайчикова теж напевне б усміхнулася. – Але ж ти маєш для усіх своїх добрих задумів Найліпшого Помічника.
– Якого?
– Спасителя. Сам Ісус допомагає тобі робити добро. Коли ти любиш Його й Він живе у твоєму серці – то Його власні, Божі, любов і світло світять довкола тебе просто з твого серця, ніби з ліхтарика. Тільки не забувай просити Його про допомогу щодня, і перепрошувати, коли раптом засмутиш Господа своїм гріхом. Бог завжди-завжди допомагає тим, хто потребує Його допомоги. Особливо, коли ми хочемо чинити Його волю. Не лише зайчику в казочці. – матуся поправила ковдри й вимкнула світло. – Спи, моє маленьке зайченятко. Добраніч!
Комментарий автора: Ці оповідки я почала писати кілька років тому, ще коли в шкільні роки була помічником у Дитячому Центрі “Промінець” (Київ). Мені потрібно було якось пояснити Біблійні істини дітям, що росли не в релігійних сім’ях. Отож я й вигадала Зайченя та його матусю. То були тексти-діалоги, які можна було б читати (або проговорювати) у ролях. За помічників мені були дві м’які іграшки. Деякі діалоги я записала. Й вони, забуті, пролежали поміж усіляких моїх чернеток. Але нещодавно мені чомусь схотілося набрати й допрацювати їх – раптом стануть комусь у пригоді.
Нехай Господь поблагословить усіх матусь і татусів, у чиїх родинах підростають малі поспитайлики!
Якщо якісь мої тексти дійсно стали вам у пригоді, прошу напишіть. Знати, що твоя праця не марна – велика милість від Господа. Крім того, якщо маєте до мене прохання – написати на якусь певну тему, чи навпаки, хочете дати кілька порад, буду дуже вдячна.
Зоряна Живка,
Вінниця, Україна
Я християнка.
За освітою - філолог, магістерську студію писала за творчістю К.С. Люїса (однодумці, відгукуйтеся!). Як літературний критик, займаюся дитячою літературою.
Спільно з видавництвом "Свічадо" працюю над авторськими проектами "Різдвяна антологія", "Святкові читанки".
Дякую усім читачам, що залишили для мене відгуки (і похвальні, і критичні). Вони надихають і підтримують у подальшій творчості. Дякую організаторам і координаторам сайту за віднайдених однодумців.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Дилемма. - Андрей Бичукин Я думаю, что персонажи этой маленькой драммы легко узнаваемы. И мечущаяся во мгле грешная душа и "правильные пацаны", и, самое главное, терпеливый умный Друг, который всё же достучался до сердца глупого мотылька...
