Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір'ях.
Велич Твою випромінюють в космос гарячі квазари.
Небом Чумацького Шляху пливуть Магеланові хмари.
Нам уночі мерехтять голубими вогнями Стожари.
Сонце розписує золотом ранки земні й надвечір'я.
Сила Твоя незмірима! Летять міріади галактик
В просторі зрідка розсипані (Слова Твого лаконічність?).
Ти їм дороги накреслив і швидкість задав і циклічність.
Є їм кінець, а чи якось світи ті вливаються в вічність,
В світло Твоє неприступне? і все це - лиш дійсності клаптик.
Господи, хто може розум Твій, суть Твою вічну збагнути?
Всипане зорями небо в премудрість високу щілинка.
Перед Тобою народи, мов крапля з відра, мов росинка.
З давніх давен натякаєш, що наша Земля - порошинка,
Місце, в яке захотів Ти життя таємницю вдихнути.
Милість Твоя величезна: у вік скептицизму й безвір'я
На небосхилі потрошки знімаєш печатки з творіння...
Кличеш знаннями й зірками із темряви гріхопадіння,
Стежку яскраво освітлюєш срібним нічним мерехтінням -
Людство сердечно запрошуєш до маєстату* довір'я.
Та захмелілі від успіхів в вивченні явищ природи,
В звивинах мозку не змігші Предвічного Бога вмістити,
Наполягають на власних теоріях створення світу,
Ловлячи Славу Твою в дзеркала телескопів з орбіти,
Людському розуму гордо і вперто виспівують оди.
Господи, їм би й за себе подяку Творцеві віддати -
Сяйво небес життєдайним струмком потекло б у нейрони.
Серцем почули б підступного часу лихі передзвони
І Вавілонської Башти зухвало не зводили б клони,
Не намагалися б виклик Повіки Живому кидати.
Продане вічному пошуку в рабство земне покоління...
Образ надкушених яблук - це символ прогресу й свободи?!
Бунт проти Бога веде до глобального краху народи!
Згорнеться небо сувоєм***, розсіються, висохнуть води.
Раптом закінчиться ера Господнього довготерпіння.
Господи, вченим і неукам, мудрим і людям звичайним
Дай зрозуміти фатальність ціни у бунтарства й невір'я.
Бог Вседержитель - не міф, не навіяне страхом повір'я!
Славу й могуття Твоє проповідують вголос сузір'я!**
Привідкривають туманності в надрах заховані тайни!
В небо вдивляюсь захоплено. Солодко серцю і щемно...
Держить Мала Ведмедиця в руці ясну Зірку Полярну,
Сяє Венера яскраво над обрієм в нічку безхмарну.
Господи, тільки краса ця була б для нас свідком не марним!
Нам би життям не пробігти безбожно, суєтно, даремно...
==========
* - повнота видатних, надзвичайних рис, особливостей когось, чогось великого, могутнього, які викликають подив, повагу. (http://lcorp.ulif.org.ua/dictua)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
МАМА - Ионий Гедеревич Примечание к стихотворению «Мама»
Кто помнит мам военных и послевоенных лет? Им выпала тяжёлая доля. Мужья и взрослые сыновья ушли на фронт. Мамы остаются с малыми детьми. Их нужно накормить, одеть и согреть. При трудных условиях дети часто болеют.
Нужен особый уход и лечение. Кроме всего необходимо добыть хлеб насущный. Приходят голодные дни.
Мамы ждут из фронта доброй весточки и при этом страшатся,
чтобы не пришло известие о гибели мужей, сыновей.
Сегодня другие условия для мам. Но по-прежнему они проявляют заботу, чуткость и боль за детей. Мамы не досыпают ночей, когда малые дети; волнуются и переживают за подрастающими и вполне взрослыми детьми. Кто может учесть, сколько сил физических и душевных
прилагает мать, чтобы родить, вырастить и воспитать детей? Это не расскажешь. Матери достойны уважения и любви. Да воздаст им Бог
милостью и благословением!
