Післядощів'я (травнево-червневі вірші)

***
Скажу Тобі тишею ту таємницю,
Що болісно й тяжко довірити слову, –
В молитві безслівній до Тебе схилиться
На тиху розмову.
Забути про безмір проблем і помилок,
Що несла в торбині.
Забути про безмір питань і полемік,
Що трапились нині.
Забути подяки щоденно-суєтні,
Їх знову згадаю вчора.
Забути, що я майже тінь – смертна,
Від пилу гріха – чорна.
Як легко забути себе – напрочуд!
Нас бачать лиш зорі та ліхтарі,
Але я заплющу очі…
Забуду себе на Твоїм вівтарі.
…Лиш вітру легенький подих –
Побачу Тебе на дотик.
***
Любити Тебе понад усі скарби,
Що ними Ти мене обсипав – куди вже щедріше?
Квітка бузку під вікном – й та шепоче: “Люби!”
Люблю її, але Тебе – більше.
***
До раю? Мене? Тоді навпростець! Поведи
Сільською дорогою… босоніж, по калюжах.
Бачиш? І я ходжу по воді!
А край дороги – чагарі, колючі.
Небо – близько, а сонце, мов яблуко –
Он садок старий на горі.
Я не знаю, чи знають янголи,
Як гудуть у траві джмелі.
Задрімав на сонечку вужик,
У ставку квітне жовто латаття…
Це мені? Я тепер багата!
Не забуду – зав’яжу вузлик
Напам’ять молитвою у серці…
До раю? Ходімо! Авжеж навпростець!..
***
Задихається місто від куряви,
Навіть у клена пов’яли вуха…
…В серці, ніби у місті, задуха –
Туга духу за Божим Духом.
Об’явися мені, хоч бурею!
Громом! Блискавкою! Не мовчи…
Я чекаю Тебе – ще з вічності,
Я жадаю Тебе – із юності,
З високості хоча б у гості…
Жду, Ти знаєш де серця ключі.
***
В місті знову танцюють дощі.
На обличчі, немов на шибці,
Крапле крапля – напевне дощ…
Грає дощ на сопілці й на скрипці.
І за душу бере… Отож,
Я забуду про парасолю –
На концерті в дощу постою.
***
Усміхнися до мене квіткою,
Поцілуй життєдайною зливою –
Хочу дути сьогодні світлою,
Чистою, радісною. Щасливою!
***
Теплий дощ у веселі калюжі!
Босоніж із дощем стрибаю!
Сонце око веселе мружить
І рясні блискітки розсипає.
І сміється впівнеба райдуга,
Листя чисте дзвенить цимбалами…
Парасолю, пробач, добра подругу,
Та без тебе сьогодні стрибали ми.
***
Боже! Дякую Тобі за траву!
Уявляєш, вона – зелена!
І жива! І я – живу!
Ти створив її саме для мене?
І цю квітку? І цю?!
І на траві росу?
Кожну краплину?!
Зажди, я зараз зроблю світлину,
Надішлю в небеса її ангелам.
Агов! Піснекрилі! Де ж ви там?
Нехай ваш знову лине спів,
Бо в мене немає слів…
***
Хочу вирушити у мандри!
Мені хоча б намальований кораблик,
Хоч би повітряну кульку
Чи літачок паперовий…

Не кажіть, що мріяти марно,
Не гасіть сонячні блискітки – блиск
В очах… Душа – не бурулька,
Їй потрібно багато сонця й любові.

Хочу стати повітряним змієм –
і побачити місто з точки зору неба!
***
Про що снять сни?
Що сниться їм удень,
Коли вони у подушки тікають?
Чекають ніч вони
І на спавців чекають,
І думають: “Ну де ж ви, де ж ви, де?”
А ми? Прокинулися – і до справ.
Ні “дякую”, ні “до побачення”…
Люди, ех! А якби ваш сон украв
Безсоння-потворко. Тоді б ви побачили.
Перепросили: “Соню, ти де?”
Вигадують сни казки та колискові,
Аби нас приспати знову –
Щоби зцілити клопоти, втому…
…Про що снять сни удень,
Коли лише кіт удома?

Післядощів'я (травнево-червневі вірші)Поэзия

Післядощів'я (травнево-червневі вірші)
Поэзия