Звідки узявся образ “бідного, нещасного, голодного студента” ? (невеличка культорологічна студія)

Вступ
Починаючи з середини ХVст. сини заможних українських родин вирушали здобувати освіту до Європейських університетів. Зі створенням Львівської братської школи, Острозької, а потім Києво-Могилянської колегії в Україні з’явилися власні студенти.
І хоча студентство ніколи не було окремою суспільною верствою, станом чи класом – кожна людина, розпочинаючи навчання, незалежно від походження перетворювалася на студента, а закінчивши студії поверталася до світу поза стінами alma mater, воно стало особливою соціокультурною групою, створило і залишило по собі цікаву субкультуру часів Українського Бароко. До нас дійшли згадки про особливе арго студентів Києво-Могилянської Академії, тексти шкільної драми, зшитки конспектів з лекціями професорів Академії, а також бурлескно-травестійні поезії.
У цій роботі ми звернемося саме до останніх і дослідимо їх, щоб з’ясувати, який образ студента випливає з цих текстів, причини створення саме такого образу, чи мало подібне явище вплив на подальший розвиток культури України.
Таке дослідження є цікавим і з причини того, що ці тексти були створені самими студентами, тобто ми розглядатимемо образ студента, створений в середині студентської субкультури.
Матеріалом для дослідження є різдвяні та великодні вірші-орації – жартівливі поетичні вітання з нагоди свят. Авторами цих творів були, як вже зазначалося, студенти, що під час вакацій подорожували по селах. Ще їх називали “мандрівними дяками”. На канікулах, щоб заробити трохи грошей спудеї старших років навчання рушали по селах і хуторах, пропонуючи населенню свої послуги, зокрема, як учителів. А з нагоди великих християнських свят разом з вертепом чи іншою виставою, колядками, врочистими декламаціями та травестіями, жартівливі орації становили святкове дійство, були частиною розважального „репертуару” мандрівних дяків. За виголошення цих поздоровлень вони отримували знову ж таки матеріальну винагороду. Всі ці поезії є анонімними, деякі збереглися в кількох варіантах.
Виникла більшість тих текстів, що нам відомі, у ХVІІІст., і до нас дійшли два рукописні збірники того часу (зберігаються у Львові), крім того деякі вірші „пішли в народ”, стали частиною фольклору й були записані збирачами фольклору в ХІХст..
Всі тексти в цій роботі цитуються за виданням “Українська література ХVІІІст.” (К.: Наукова думка,1983)
В українському літературознавстві дослідження творчості мандрівних дяків триває давно. Про них писали М. Грушевський, М. Возняк на початку ХХст. Радянські літературознавці хвалили ці тексти “за реалізм” ( узяти хоча б передмову згаданого академічного видання). А Д. Чижевський та Дж. Грабович на сторінках “Історії української літератури” та, відповідно, рецензії на неї мали дискусію щодо того, чи можна вважати ці тексти блюзнірськими, чи не суперечать вони релігійності того часу.
Найновіше культорологічне дослідження питання – монографія Генадія Ноги “Звичаї тії у давніх школярів бували...”: Українськиї святковий бурлеск ХVІІ-ХVІІІст.” (К.: Стилос, 2001).
Ми не можемо в реферативній студенській роботі охопити всі аспекти досліджень з цього питання, тому проведемо невелике самостійне дослідження конкретного питання.

Образ студента в бурлескно-травенстійній поезії
за текстами святкових орацій
У зв’язку з тим, що мандрівні студенти, виголошуючи святкові орації прагнули заробити як найбільше, це спричинило до того, що активно пропагувався образ „нещасного студента”. Він створювався в кількох параметрах.
Перш за все спудей (школяр) представлявся, як голодний. Проблема незадовільного харчування в ораціях висвітлена найяскравіше. Прогляньмо кілька прикладів:
“А єще єден брат за мною зубами згиргоче, а то все на нове, що ся єму їсти хоче.” (“Ово ж і я, панове…”);
“О школьних речах рад би-м вам повісти, але вам здоров’я кажучи, хочет ми ся їсти.” (“От юж і я,панове”);
“І так з лиха голова дуріє, хоч не рада душа та говіє, а через не повольнії пости, посхли в мені жили і кості.” (“Любо то я мало вмію…”);
“Барзо би-м вам рад що приповісти, але, здоров’я вам кажучи, хоче ми ся їсти, як то наша школа уміє, же не один сидячи за столом, з голоду умліє.” (“От юж і я, вандровний пахолок…”);
“Хвала Богу, маємся все хандого, єсть що їсти і пити, іноді – нічого.” (“Христос рождається, я вам колядую…”).
Інколи голод заважає вчитися: Знову питає мя: „леміш, чересло, лопата, весло, а я, неборак, мислю, коби лемішка і масло”.
Через таке становище з харчами, виявляється, що студент може з’їсти все: “Не потреба би присмаки, хоч би і поцвілий сухар.” (“Помагай Бог вам, панове міщани…”).
Звідси не дивно, що у снах і найзаповітніших мріях спудеї бачать їжу: “…се той празник… бо почали їсти ковбаси і сало, чого у нас у школі зроду не бувало. Мені сеї ночі ві сні приверзлося, що з небес у школу сало приплелося, ковбаси около, як в’юни вертяться, – тії-то потрави і для нас годяться!” (“Хочу вас, панове, чогось іспитати…”).Подібний мотив зустрічаємо також у творі “Христос воскрес, щаслива година!”, де спудей бачить фантастичну картину: „Благословенная ковбаса і солонина! А порося до сокола би ся рівняло, бо коби крила мало, то би попід небеса літало!”
У вірші “Помагай Бог вам, панове міщани…” автори мріють про фантастичну країну смачних страв:
Привандрував я до міста Козина,
Аж там школа пирогами накривана,
А почав дощ на мене на мене сметяний іти,
А я, неборак, почав рот підкладати.
Аж зараз почав іти і пироговий град,
І тій пригоді барзо був рад.
Там-то, панове, місто снігу бринза, як сніг, з міха ся сиплеть,
А з-межи неї масло плястрами ся ринить.
Там-то доми з самих сал муровані,
Книшами, пирогами побиті,
А паляницями зверху накриті.
Двері з полтів, а ковбаси до неї защіпки,
А вмісто колодок – пшеничнії галушки,
Там душа моя прагне, там я іти маю.
Зрозуміло, що після таких слів, йшло прохання обдарувати віршувальників харчами: „Але вам гди ся трафить – нас не забувайте, книшами і пирогами і нас осідлайте! Жінкам своїм наказуйте, би нас на умі пильно мали, підчас і молока з банки доливали. І ми будемо за вас Бога щиро просити, а поживившись каші з молоком, кождому послужити.” (“Христос рождається, я вам колядую…”).

Також виразно поставлена в бурлескній поезії проблема студентів з одягом. Зокрема, це такі поезії:
“Справил-єм собі хороший даламан… куди би ся крізь ню подивив, то рідким вітром підшита. Петлиці з ледом, з морозом оздоблено, а сподок дрижаном слічне урашено.” ( “От юж і я,панове…”);
“Мав-єм шату дорогую, що-м її сім літ латав, як же-м прийшов до вашого міста. То-м її подрав. І мав штани, що-м їх півроку латав, і так наш пан дяк прибрав та їх у мене украв! … Ось дивіться, панове, який на мені кожух! Власне, як у спасів піст подраний лопух!” (“Христос воскрес, ба, правда, народився!”).
Тобто одяг не відповідає сезону, старий, порваний тощо – тому студент постійно мерзне.
Тісно пов’язана з цим відсутність опалення і, відповідно, низькі температури повітря в приміщеннях для навчання та проживання:
“В школі не топлено, – так теж і на кухні нич не готовлено. В школі не топлено, ніт ся где загріти.” (“Ово ж і я, панове…” );
“Тілько біда, що Господь нам у школі зимно дав. В єдной шаті трудно ся зігріти, бо дяк в печі лежить і нам нігди ся подіти.” (“От юж і я, панове…”).

Така ж незадовільна ситуація щодо гігієни, особливо докучають студентам вощі: “Вкусила мя воша єдина в груди, аж мя заболіло всюди.” (“Ово ж і я, панове…” );
“Така розкіш наша: воші нас їдять, гниди помагають, а блохи, як козаки вискакують!” (“Христос рождається, я вам колядую…”).
Це може виступати, як перешкода до навчання:
“А тепер наша лаціна пропела, бо в нашій ся школі пригода стала. Як розігрались воші і блошиці, то попадали горшки з полиці. А наш дяк злякався, на школу подрався. Як погримотить на нього блощиця,він мови, що йому в очах блищиться.” (“Осей же я студент зі Львова...”).
Так описано у віршах-ораціях побут студентів. Тапер розглянемо, як показано навчальний процес.
Багато уваги приділено проблемі насильства над учнями збоку викладачів, особливо на початку навчання: “А он мовить до мене з фурією: “Мов же з фуком!”, а з одного боку кулаком, а з другого стусом!” (“Помагай Бог, ваша мосць…”);
“І сказав мені першу літеру – аз, коли мя затне по пащеці раз. Віди, глагол добро, живіте. Озіміть його, хлопці, і на стілець положіте. Зіло, земля, і, іже, како, люде, мисліте, наш, он, покій. Хочу утечи, а хлопці за мною, як у пропій. … Аж коли прийшли до нещасної фіти. Тоді ж мя стали всі отії поганці оступом бити.” (“От юж і я, вандровний пахолок…”);
“Аж коли написав дяк – аз, буки, не було мені над теє нігде гіршої муки. Где ж ми показав першу літеру – аз, витне мя в челюсть рукою раз. Потім показав другу літеру – буки, і зараз узяв канчук в руки. Потім інші літери почав споминати і канчуком по хребту добре затинати. І мовить мені: “Мов за мною “люде”. Бо іще ти гірше лихо буде!” (“Христос народився, ба, правда, воскрес!”).
Згадана в студентській поезії також проблема дефіциту навчальних посібників та підручників: “Знаю я, що то за книга торколой, знаю, що псалтира, і всіх книг много я знаю на котрих так часто хіба в рік читаю.” (“От юж і я, пан Івах…”).
Стоїть перед студентами, втомленими довгими студіями, і питання альтернативи навчанню: „... як би ліпше у світі жити, чи би ся оженити, чи би ся письма учити? Уже ж я до тих шкіл двадцять літ ходжу і у письмі от так по коліна броджу. І так того письма щось знаю...” („Рицар то я добрий...”).
Особливе місце в студентському фольклорі приділене латині. З одного боку це обігрування народного пієтету перед людиною, що володіє багатьма мовами: „Не дивуйтеся, панове, що я недорікий. Але в мене розум великий. Як стану з вами по лаціні розмовляти і мудрагелю вати: авсбіскум сагайдакум, маркубізум тісакум.” (“Осей же я студент зі Львова...”). З іншого – латина виступає невід’ємний елемент освіти: і як синонім, чогось такого, що неможливо вивчити, і як щось таке елементарне: ”За рік я бо вєм тої лаціни мислюся навчити...”
Отож бурлескні тексти пропонують нам такий образ студента: голодного, бідного, легковажного, трохи самовпевненого. Неодмінні атрибути його побуту – нестача грошей, харчів, підручників, неопалювані та брудні гуртожитки, а до того ж лихі викладачі, й невідомість по закінченні навчання. Попри це все студент не занепадає духом, жартує, кепкує з себе та своїх обставин, намагається викрутитися й заробити, де тільки можна.
Зважаючи на специфіку жанру, ми не можемо розраховувати, що студентська творчість запропонує нам реалістичний образ життя студіюючої молоді. Та попри жартівливий характер бурлескних текстів ми бачимо звичний для нашого суспільства образ студента. В чому тут річ? Звісно для актуальності саме такого образу студента є й об’єктивні, наприклад, матеріальні, причини, але вони не є визначальними. Справа в тому, що українська література засвоїла бурлескний образ студента.
Українське бароко було дуже яскравою віхою в історії України, то ж не дивно, що багато митців, зокрема літераторів, зверталися до набутків тієї доби. Так, бурлескний образ студента – згадаймо “Вій” та перші розділи “Тараса Бульби” – є у романтика М. Гоголя. Але навіть письменники-реалісти другої половини ХІХст. плекали саме такий образ також. Це романи А. Свидницького “Люборацькі” та “Хмари” І. Нечуя-Левицького створені в 1860-70х роках. Мабуть причина такого стону речей у тому, що народницьке вшанування фольклору було в них надзивичайно потужним первнем творчості. А завдяки тому, що згадані письменники були дуже популярні, особливо І. Нечуй-Левицький, то відповідний образ студента ще міцніше вкорінювався в народній свідомості.
Вперше від бурлескного змалювання життя студенської молоді відійшла Олена Пчілка в повісті “Товаришки”, але навіть в неї студенти все одно голодні, невиспалі і т.д.
На сьогодні “студент з бароко” не вмер, але активно функціонує в анекдотах про студентів. Основна колізія в подібних фольклонрних текстах – це те саме обігрування образу нещасного (голодного, бідного тощо) студента, або жартівлива розповідь про “жорстокість” викладачів, або розповідь про кмітливість, життєрадість, живучість студента.

Висновки

У ХVІІ-ХVІІІст. в Україні виникло власне студенство, а разом з ним і студенський фольклор. Одним із найпоширеніших жанрів були святкові жартівливі орації, їх ще називають “нищинськими”, бо входячи до розважального “репертуару” мандрівних даків вони мали розчулити слухачів і спонукати їх до щедрої матеріфальної нагороди.
Саме в цих текстах самими студентами був створений перший в українській літературі образ студента. Перш за все це образ, з часом перетворений на архитип, “нещасного студента” – з відповідним набором характеристик – голодний, бідний тощо, але водночас сповнений гумору й оптимізму. Такий ефект досягнуто через гіперболізацію, аж до гротеску, розмаїття проблем, з якими стикається спудей, але спрямованість цього сміху направлена на себе, тобто ми маємо самовисміювання.
Симпатичність такого образу призвела до його активного використання й у подальших літературних традиціях, а певні соціальні обставини постійно роблять його актуальним.

Звідки узявся образ “бідного, нещасного, голодного студента” ? (невеличка культорологічна студія)Публицистика

Звідки узявся образ “бідного, нещасного, голодного студента” ? (невеличка культорологічна студія)
Публицистика