Історія Різдва: від ясел до книжкової полиці

Урочисто святкувати Різдво люди почали давно, ще в ІVст., щойно припинилися гоніння на вірних і Церква вийшла з катакомб. Тоді ж постали перші “різдвяні сказання” – це такі апокрифічні тексти, як Протоєвангеліє Якова (кінець ІІ ст.) та різноманітні Євангелія Дитинства (ІV-VІ ст.). Власне біблійна розповідь про Різдво та пов’язані з ним події становить два тексти – уривок з Євангелії від Матвія з 18-го вірша І розділу до 18-го вірша ІІ розділу та перші сорок віршів ІІ розділу Євангелії від Луки. Попри невеликий обсяг цих текстів, вони доволі насичені подіями. Так, текст євангеліста Матвія вміщує розповідь про Марію та Йосифа, поклоніння мудреців зі Сходу, втечу до Єгипту й убивство немовлят у Вифлеємі за наказом царя Ірода. А євангеліст Лука розповідає про римський перепис населення (який пояснює, чому святе подружжя з Назарета під час народження первістка опинилося на чужині), про ночівлю у хліві, поклоніння пастухів і принесення маленького Ісуса до храму. Проте згаданих двох новозавітних текстів було замало, щоб задовольнити людську цікавість: як звали мудреців, що принесли дари Ісусу, чому саме такі подарунки, чому тільки три мудреці, а як звали власника заїзду, що не пустив святе подружжя переночувати, чи покарав Бог лихого царя Ірода за вбивство вифлиємських дітей? На всі ці й ряд інших запитань через ряд домислів і “відповідали” апокрифічні Євангелія Дитинства.

У середньовіччі, коли християнська віра вже достатньо широко розійшлася серед народів Європи й Азії, книга, зокрема Біблія, стала великою цінністю. Процес її виготовлення був важким і тривалим, тому коштувала вона дуже дорого, та й письменних людей було небагато. Як правило, саме священнослужителі знали грамоту. Тому прості вірні вивчали Священну історію здебільшого за читаннями у церквах під час богослужіння. Таким чином біблійні оповіді – старозавітні й новозавітні – побутували як усний текст і з часом ставали народними, часто змішуючись із апокрифічними сюжетами. Так виникали народні апокрифи та сказання на біблійні сюжети.

Коли Різдво міцно ввійшло в побут і виникли традиції та звичаї, пов’язані з його святкуванням, почали з’являтися місцеві легенди та перекази про різні Господні дива, що сталися з кимось із християн напередодні Різдва чи під час самого свята.

У літературний обіг різноманітні різдвяні історії потрапили на початку ХІХ ст., коли активно стала розвиватись література для дітей.

Під впливом всеєвропейського захоплення фольклором, що його породив німецький романтизм Гейдельберзької школи, почалося записування, збирання й упорядкування народної творчості – сказань, переказів, легенд, казок, пісень, повір’їв тощо. Тоді письменники вперше відкрили для себе красу народного слова, а народні тексти в усій різноманітності жанрів викликали захоплення громадськості. Адже фольклор багато століть був поза увагою книжної культури, бо освічені люди не звертали уваги на усну, здебільшого селянську, творчість. (Великий внесок у збирання та вивчення українських народних апокрифів і християнських сказань зробив Іван Франко, який наприкінці ХІХ ст. зібрав чотири томи таких текстів. Це видання досі є безцінним джерелом для українських дослідників, адже в радянські часи величезний пласт української релігійної культури, зокрема фольклору, був знищений і безповоротно втрачений.)

У той самий час за прикладом братів Грімм у різних країнах Європи виникла традиція переказувати для дітей народні казки, легенди, апокрифічні сюжети, в тому числі й різдвяні. Найпоширеніші різдвяні оповіді такого зразка – історія про Артабана, четвертого мудреця, легенди про ялинку, про троянди, сказання про три дерева. Вони мають багато літературних варіантів у різних країнах.

Найвідомішою збіркою літературно оброблених християнських сказань є “Легенди про Христа” (1904) Сельми Лагерлеф. Більшість творів цього циклу побудовано на різдвяних сюжетах. Матеріал для збірки письменниця зібрала під час тривалої подорожі Європою та Близьким Сходом. Скандинавські легенди, в тому числі різдвяні, лягли в основу її роману “Сага про Єсту Берлінга”: розповідь про різдвяне застілля є своєрідним обрамленням твору. Також дуже цікавою та своєрідною є казкова повість німецького письменника Отфрида Пройслера “Втеча до Єгипту”. Її сюжет побудовано на німецьких, австрійських, чеських різдвяних легендах і народних апокрифах.

Серед українських письменників, які працювали в цьому жанрі, слід згадати Михайла Яцкова, що в 1930-х роках надрукував добірку переказів християнських легенд для дітей, а також Костянтину Малицьку та Віру Вовк, чиї збірки побачили світ уже після війни на еміграції. Неперевершеною майстринею літературної легенди (хоча її твори призначалися не для дитячого читання) була Наталена Королева. Цікаву повість “Удав імператора. Ієшуа” на основі сказань, узятих із Євангелій дитинства, написав Роман Брезіцький.

Різдвяна літературна казка постала тоді ж, як і літературна казка взагалі, тобто у ХІХ ст. Основоположником жанру умовно можемо назвати Ернста Амадея Теодора Гофмана – його “Лускунчик і мишачий король” вийшов 1816 р., а “Володар бліх” – 1822р. Особливістю цих захоплюючих і химерних повістей було те, що дивовижні фантастичні події, розказані в них, починалися напередодні свята. Саме з нагоди Різдва Марія дістала в подарунок Лускунчика. А пригоди пана Тиса та його знайомство з майстром Блохою почалися з того, що він приніс у Свят-вечір подарунки для однієї бідної родини. І звісно, всі ці перипетії супроводжувала ненав’язлива християнська мораль, що подавалася не прямо, а в підтексті. Далі були “Ялинка” та “Снігова королева” (1846) Ганса Кристіана Андерсена. Окрім власне різдвяних казок, у доробку данського письменника ще два святочні оповідання “Дівчинка з сірниками”, “Сидень” і переказ різдвяної легенди “Останній сон старого дуба”. Крім того, він започаткував традицію напередодні Різдва влаштовувати презентації дитячих книжок (а згодом і фільмів), що її дотримуються й донині: Г.-К. Андерсен дбав про те, щоб саме до Різдва виходили друком збірки його казок – аби діти отримали книжку в подарунок на свято.

У 1840-х роках були написані й “Різдвяні казки” Чарльза Діккенса. Найвідомішою з них є, безперечно, “Різдвяна пісня у прозі” про пригоди скупого містера Скруджа. Пізніше різдвяні казки писало багато письменників: Дж. Макдональд, Дж. Р. Р. Толкієн, Б. Потер, М. Енде, Е. Бесков. Серед українських творів цього жанру варто згадати чудову казку “Сльоза” Марка Черемшини.

Приблизно в той самий час з’являється власне “святвечірнє”, або ж “святочне”, оповідання. Зазвичай це розповідь про якесь різдвяне диво. Але не лише таке, що походить від Божественного втручання у людські справи (такий сюжет ми вже бачили в різдвяних легендах) – найчастіше це різдвяне диво творить людська доброта, прощення та милосердя. Як правило, своїм твором письменник хотів зворушити читача, викликати в нього співчуття до ближніх, зокрема нужденних, бідних, хворих. На зламі ХІХ-ХХ ст. цей жанр був дуже популярний в Європі, Америці, Росії. Багато визначних майстрів слова мають святочні оповідання у своєму доробку, серед них Ч. Діккенс, Дж. Макдональд, А. Франс, О’Генрі, К. Вігін, Л. Толстой, А. Чехов, А. Лінгренд, А. М. Матуте. А літературний шлях англійської письменниці та громадської діячки Гесби Стретон узагалі почався з того, що вона надіслала кілька різдвяних оповідань до часопису, який редагував Ч. Діккенс. В Україні святвечірні оповідання писали Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Степан Васильченко, Марко Черемшина, Богдан Лепкий. Хоча релігійна насиченість цих творів часто була незначною, але етична проблематика й мотив дива присутні завжди.

У радянські часи жанр різдвяного оповідання був витіснений з літератури, заборонений і надовго забутий. Твори такого типу, як українських, так і зарубіжних митців, не перевидавалися або підпадали під цензуру. На зміну святочним історіям прийшли новорічні сюжети й колізії.

Зазнав зневаги цей жанр і в Європі – у 1930-х роках часто друкували пародії та іронічні стилізації під різдвяні оповіді. Найвідоміші з них – “Свята ніч” з циклу “Апокрифи” Карела Чапека та “Кілька слів про святкові оповідання” Карла Грюнберга.

Проте строкатий, різноманітний жанр різдвяної історії так і не зник з літератури. Він і надалі приваблює читачів і письменників. Зокрема, нещодавно американська письменниця Кетрін Патерсон, лауреатка премії ім. Г.-К. Андерсена, уклала три антології різдвяних оповідань для родинного читання. Кілька різдвяних історій є в доробку сучасного, дуже популярного норвезького письменника Юстейна Гордера – найвідоміші з них “Різдвяна містерія. Таємниця старого календаря” та “У дзеркалі, у загадці” . Легким добрим гумором пройняті оповідання Лене Маєр-Скуманц . Кілька років поспіль напередодні Різдва для різних часописів готував святкові оповідання Пауло Коельо. Читачі з різних країн – і юні, й дорослі – захоплено читають сучасні різдвяні історії, а їхні автори отримують літературні нагороди.

Інколи різдвяна тема в святочному оповіданні є лише матеріалом для побудови притчі. Особливо це помітно в сучасних авторів. Так, новела “Божевільне місто” Бруно Ферерро пропонує нам історію про місто, де люди забули про Бога. Ситуація, коли люди співають колядки й не знають для чого (“Чому люди співають такі чудові пісні? Чи тому, що на ялинці горять свічки?”), має на меті довести колізію до абсурду, але на місці Різдва могло бути й інше християнське свято. Адже головна мета цієї притчі – показати безглуздість світу, де люди забули про Бога.

Ще в середині ХІХ ст. виникла традиція анонімно друкувати різдвяні оповідання. Інколи це траплялося випадково, коли твір входив до якогось колективного збірника або читанки. Іноді до анонімності вдавалися відомі майстри слова. Зокрема Ч. Діккенс, коли працював редактором часописів, деякі свої оповідання та нариси друкував без підпису й тільки після його смерті літературознавці встановили авторство, працюючи з архівом письменника. Найчастіше ініціали митця, якщо він ще не здобув світової слави просто губилися при перекладі. Але навіть у ХХ ст., коли виник закон про захист авторських прав, традиція анонімних різдвяних історій не обірвалася, на них і сьогодні часто можна натрапити, гортаючи релігійні календарі, часописи, хрестоматії.

**********
Багато років я збирала різні "різдвяні тексти" й тепер завдяки видавництву "Свічадо" маю добру нагоду поділитися частинкою своєї колекції з читачами.
Розповідь про книжку "Різдвяна ніч" також є на цьому сайті в моєму нарисі
«РІЗДВЯНА КОЛЕКЦІЯ». Моя перша книжка.
Перший наклад розійшовся за два місяці!!!

Про те, яке продовження мав успіх "Різдвяної ночі" див. статті "Серія "Різдвяна онтологія". Три книжки про радість Різдва." та "Проект «Святкові читанки». (Роздуми про перспективи становлення української релігійної літератури для дітей.)"

Історія Різдва: від ясел до книжкової полиціПублицистика

Історія Різдва: від ясел до книжкової полиці
Публицистика