Не заботьтесь о прошлом, его не вернешь,
Хоть и раны от прошлого сильно болят.
Только прошлое смыл уже времени дождь,
Не вернуться в него нам с тобою опять.
Не заботьтесь о том, чего не изменить.
Хватит горькую воду из чаши хлебать.
Лучше выбросить мусор, простить и забыть,
Смазать раны елеем и дальше шагать.
Полно в пыльном чулане сидеть и вздыхать,
Лучше снова по лужам пройтись босиком.
Лучше жизнь полной грудью, как в детстве, вдыхать,
И в охапку взяв счастье, внести его в дом.
Жизнь земная как голубь, вспорхнув, улетит,
Убежит, утечет как сквозь пальцы песок.
И по этому, нужно спешить всем нам жить,
И достойно пройти отведенный нам срок.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
